Тема опитування «Шепетівським вісником» (див. № газети від 1 березня) перехожих вулиць продиктована часом – минув рік від початку широкомасштабного військового вторгнення Російської Федерації у нашу країну. Як вам запам’ятався перший день, коли все почалося? Що із військових подій впродовж минулого року особливо вразило й «зачепило»? Як ставитеся до того, що в суспільстві, окрім тих, хто бере участь у захисті Батьківщини чи допомагає військовим, є й такі, котрі ладні війну не помічати, ігнорують її? Коли війна закінчиться? Чи вдасться Україні вступити до ЄС та НАТО? Такі запитання ми задали шепетівчанам. І ось які відповіді почули.
Валентина Григорівна:
– День 24 лютого 2022 року прожила важко. Не хотілося вірити, що таке в принципі є можливим: братній народ, з представниками якого українці «переженилися», сім’ї постворювали, «породичалися», піде на нас війною. З моє родини теж там, у Росії, дехто живе. Нині для мешканців цієї країни українці стали ворогами. Їм так майстерно це «внесли у голови», що страшно. Приклад – коли якось у нас, в Україні, дитсадок «розбомбили», з росії телефонували і «бажали»: «Так вам всем и надо!»…
Дуже шкода, що такі події торік, у лютому, почалися. «Врізалося» у пам’ять, як в серпні 2022-го у Шепетівці «побомбили» будинки, школу. Нині гинуть чоловіки, діти. Але дехто цього не помічає, хоча потрібно допомагати один одному. Що поробиш, завжди є така категорія людей (їх приблизно до 30 відсотків), що й, так би мовити, шматок хліба не дадуть нікому, не поділяться нічим. І лише коли їм, не дай, Боже, «побомблять» хату, коли залишаться в одній одежині, без коштів навіть на їжу, тоді таки оговтуються…
Ну а коли нинішнє широкомасштабне вторгнення припиниться? Гадаю, що не скоро. Певно, упродовж 2023 року воно ще триватиме. Адже будь-яку війну розпочати легше, ніж її закінчити. А як далі? Час покаже. Але на Захід таки потрібно орієнтуватися, з нормальними країнами світу об’єднуватися. Краще померти, аніж “під Росією” бути.
Віталій:
– Для мене те, що сталося 24 лютого, було, звісно, неочікуваним. Прокинувся у столиці Києві від звуків вибухів. Того ранку збирався їхати у приміське місто Бучу, щоб «об’єкт» здавати (працюю електриком), але почалося вторгнення.
Враження за рік, що минув, різні. Хіба можна, приміром, таке забути: виходжу з хати, а над нею у небі ракету збивають?..
Часи такі настали, що, як ніколи, потрібна консолідація суспільства. Але досі на Хмельниччині не усі ставляться до війни належним чином. До місцевих питань немає, а от серед приїжджих дехто «святкує». Наприклад, якось в обласному центрі, коли там доводили до пуття черговий “об’єкт”, спостерігав, як вихідці зі Сходу на машинах із «крутими» номерами, вечорами «бурхливо відпочивали».
А ще якось, як займався електрикою вже у Луганській області, охоронці з тамтешнього популярного магазину пожартували: «Що, тепер дасте нам українське світло? А ми б хотіли російського…». Відповів їм: «Російський кордон недалеко». То після того ті охоронці навіть припинили вітатися…
На мій погляд, спрогнозувати розвиток подій російсько-української війни, яка нині продовжується, неможливо. Усе лише загострюється. А коли війна закінчиться, чи хоча б призупиниться? Думаю, тоді, як Путіна не стане.
Тетяна Вікторівна:
– У рік, що минув, мене вразило все, що пов’язано з війною. Хіба можна у настільки розвиненому світі, як наш, так жорстоко вбивати людей, як на цій війні? Я просто шокована від щоденних втрат, численних випадків загибелі на полях боїв. Не можу до цього звикнути. Іражена і тим станом, у якому опинилися українці на окупованих землях.
Кажете, що нині дехто в українському суспільстві воліє не помічати усього цього лихоліття? Знаєте, скільки людей – стільки й думок. Звісно, є такі, хто намагається уникнути відповідальності, «заховатися», прагне, щоб ніхто його не зачіпав. Втім, на мій погляд, це широкомасштабне вторгнення, яке переживає наша країна, рано чи пізно вплине на кожного.
Запитуєте, чи станеться масований обстріл України росіянами у річницю широкомасштабного вторгнення? Гадаю, що саме 24 лютого – ні, а от за кілька днів після цієї дати (наприклад, 26-27 числа) можливо усе. Втім, попри те, що нападників так багато і вони «сунуть» в Україну, вірю, що у найближчому майбутньому, орієнтовно ближче до кінця 2023 року, ми таки переможемо в цій війні. Щодо подальшої долі Росії, то вона почне розпадатися на окремі частини.
Віктор Стремедловський:
– На щастя, рік, що минув, ми, жителі Хмельницької області, прожили так, як самі хотіли. Тобто, агресорам змінити наш традиційний уклад не вдалося. Хоча спроби були. На Хмельницький, Шепетівщину ракети кидали, у деякі інші місця – теж. Але досі довкола нас є певний спокій. Проте, на жаль, цього не скажеш про наші душі. Там «оселилася» тривожність. І уже не скоро пережите з душі «вийде»…
Знаєте, якби мене, 72-річного, зараз військкомат мобілізував, то пішов би на війну захищати Україну. А так, з огляду на вік, уже не беруть. А мій син служить. Багато українців теж давно на передовій.
Тому на тих, хто вечорами сидить у «генделиках» і п’є, мені гидко дивитися. Поліції, гадаю, треба активніше працювати, боротися з цим явищем. А війна ще, на жаль, триватиме, до миру далеко.
Нинішні друзі України – на Заході. Саме він, Захід, нас виручає. Міркую так, бо звідти і танки, і ракети, й усе інше надходить. Ця допомога буде постійною, довготривалою. Тому наше майбутнє – за інтеграцією із ЄС.
Записали Володимир КОВАЛЬЧУК, Жанна КРИНИЦЬКА.