Люди старшого покоління добре пам’ятають такий дієвий за радянських часів метод заохочення до продуктивної праці, як соціалістичне змагання. Суперничали між собою бригади, цехи, колгоспи, райони і навіть окремі працівники. Переможцям вручали вимпели і перехідні прапори, а найважливіше – грошові премії або цінні подарунки.

Тепер про усе це забулося. Однак, коли я звернувся до адміністрації  залізничного вокзалу з пропозицією розповісти у газеті про одну із змін, мені, не роздумуючи, відповіли: «Усі зміни у колективі працюють дисципліновано, чітко і злагоджено. Але хотілося б, щоб читачі дізналися про першу».

Саме того дня й чергувала перша зміна, яку очолює ветеран виробництва Т.В.Васильчук. Відтак спочатку розповімо про Тетяну Василівну.

Після закінчення міської середньої школи № 9 навчалася у Козятинському ПТУ. Це училище залізничники так і називають — «залізничним». Адже цей навчальний  заклад і досі готує кадри для підприємств та установ залізничної галузі. Наша героїня отримала свідоцтво за спеціальністю «Пасажирські перевезення».

«Обкатку» проходила у довідковому бюро Шепетівського залізничного вокзалу. Працювати тут – означає бути, як мовиться, універсальним спеціалістом на всі руки. Бо ж не тільки для пасажирів віч-на-віч, але й телефоном треба надавати вичерпні довідки, гучномовцем повідомляти про час прибуття чи відправлення потягів та іншу інформацію, видавати квитки.

З 1991 року Тетяна Василівна працює черговою по вокзалу. Причому в одній і тій самій першій зміні. Турбот черговій вистачає. Насамперед, неодмінно треба стежити за посадкою та висадкою пасажирів. Підтримання порядку на вокзалі – також її парафія.

— Раніше, — розповідає Т.Васильчук, — на вокзалі чергував пост лінійного відділення міліції. Дебоширів вгамовували враз, не було «роботи» й у злодіїв. А нині вокзал — наче прохідний двір. Взимку почасти ночують до десятка безхатченків, від яких чого хочеш можна сподіватися. Але зазвичай прагнемо працювати так, аби на вокзалі пасажирам було комфортно, щоб у дорогу вони вирушали у гарному настрої.

Звичайно ж, серцевиною колективу є квиткові касири Марія Нестерчук, Наталія Мазуркевич і Тетяна Ліщук. У кожної з них різний стаж роботи, але всі однаково сумлінно виконують службові обов’язки.

До речі, дехто вважає, що касир просто відсиджується у касі. А ви спробуйте «відсидіти» дванадцять годин нічної зміни, вибиваючи квитки ледь не на увесь колишній Радянський Союз, консультувати, вказуючи зручні маршрути для поїздки!..

У зміні Т.Васильчук прибиранням приміщень опікується Ірина Макарчук. Станційні працівники Володимир Філіппов та Микола Швець утримують у чистоті перон та колії. Особливо багато роботи взимку, коли необхідно повсякчас «боротися» зі снігом, ожеледицею. Вони ж при потребі вантажать чи вивантажують з вагонів багаж.

У кімнаті відпочинку у першій зміні господарює Тетяна Полодюк. Умови для тимчасового проживання пасажирів тут комфортні, так що у цій кімнаті завжди є відпочивальники. Тим паче, що ліжко-місце тут порівняно дешеве.

— Люблю свою зміну, — зізнається наприкінці нашої розмови чергова по вокзалу Тетяна Василівна Васильчук. — Можу на кожного розраховувати, знаю, що ніхто не підведе, усі виконують обов’язки добросовісно, кваліфікованою. На те ми й перша зміна, щоб завжди бути першими…