Якби хтось колись сказав йому, що він стане бджолярем, то не повірив би. Він, Петро Леонідович Карацюба, з дитинства захоплювався технікою. Для нього гайки, шайби, стержні були не просто залізяччям, а чимось живим, необхідним, і раптом… комашки?! Та у нього орден «Знак Пошани» за відданість тим механізмам! Ну і що, що то совітська нагорода?
Більше 20 років пропрацював на Шепетівському заводі культиваторів. І славу, і повагу мав серед робітників, серед колег. Ні дня без роботи не сидів. І навіть тоді, коли завод припинив існування, його умілі руки допомогли прогодувати сім’ю.
Проте вік, обставини, статус пенсіонера зробили свою справу. Звиклий до роботи, коли весь день щось «треба», не знав де себе подіти. І, мабуть, не оминути йому депресії, якби ситуацію не взяла у свої руки Гелена, його дружина.
Кмітлива, жвава, під стать йому роботяща, вона мала таку інтуїцію, що Петро тільки дивувався: все, що вона скаже, — збувається. Тому й дослухався до її думки. І обох синів учив не просто слухати маму, а й учитися у неї логічно мислити, так би мовити, прогнозувати майбутнє.
— Не здумай хандрити, займися ділом. Наприклад, пасікою, — запропонувала вона. — Цікава й корисна справа. З головою поринеш у бджільництво, я тебе знаю. А я допоможу. Адже змалечку з татом біля вуликів ходила.
— Ну, перш ніж бджіл завести, треба вулики, інвентар придбати, — розмірковував уголос Петро Леонідович.
— Сам вулики зроби. З деревом ще легше працювати, ніж із металом.
Зробив. Яких хочеш… Сини, підтримавши батька, привезли з Києва багато книжок з кресленнями, порадами. Отож власноруч зробив і старовинні дуплянки, й сучасні «лежаки» та «рути», і своє «лего» — корпусний вулик-конструктор.
— Лячно було, коли перший рій запускав. А що, як не сприймуть його бджоли? Буває ж таке. На щастя, усе обійшлося, навіть не вжалили. І почалися «бджолині будні». Пасіку розмістили на рідному обійсті у с.Рилівці, — розповідає Петро Леонідович. — Бджола – найпрацелюбніша комаха на Землі. Тож мусиш трудитися в унісон із нею. Вулики мають бути чистими, підгодівля вимагає знань і точності. Крім того — засіяти поле медоносами, на зиму утеплити бджолине житло, льотки позакривати. А ще — зібрати прополіс, пергу, а якщо пощастить, то й пилок — усе цілюще, лікувальне.
Виявляється, бджоли бояться протягів, хворіють, їм теж потрібні ліки. Найбільш небезпечне для них — поле, оброблене отрутохімікатами. Вони тоді гинуть сотнями. А вчені доводять, що коли зникнуть ці комахи, то зникне життя на Землі.
Найприємніше, як каже Петро Леонідович, це збір «урожаю», тобто викачування меду. Необхідно вийняти рамки, зрізати кришечки-забрус із запечатаних сотів. А спробуй покрути медогонку! Тоді усі допомагають — дружина, сини та онуки приїжджають.
Знаєте, люди, які мають домашніх улюбленців, розповідаючи про них, завжди наголошують, що саме їхні — найрозумніші. Так от, для Петра Леонідовича Карацюби бджоли — найрозумніші істоти на світі.
— Ось нині стоїть неймовірна спека, а у вулику — комфортна температура, — продовжує розповідь бджоляр. — Це тому, що бджоли-«підлітки» там працюють без упину «вентиляторами», тобто і вдень, і вночі махають крильцями. Їм допомагають старші, які до цього зігрівали приплід.
Він може годинами розповідати про високоорганізовану бджолину спільноту, у якій усе злагоджено і постійно працює, де існує чітко виражений матріархат, бо основою родини (рою) є матка. Некваліфіковану роботу (чищення, прибирання) у вулику виконують бджілки, яким лише 3 дні від народження.
Старші, десятиденні, у яких уже сформувалися кормові залози, стають годувальницями. Вони переробляють квітковий пилок з невеликою кількістю меду, виготовляючи пергу. І годують нею насамперед матку, а потім — личинок, що вилупилися, і останніми — трутнів. До самої глибокої осені. Аж тоді виганяють з вулика дармоїдів. Виганяють дорослі, 20-денні бджоли, так звані льотні трудівниці.
— Це кумедна картина, — каже Петро Леонідович, наливаючи бурштиновий смаколик у маленькі баночки. — А загалом, суспільству не завадило б багато чого перейняти у бджолиних спільнот. І порядок був би ідеальний, і достаток. А щодо охорони свого, то начувайтесь усі, хто тільки зазіхне!
За роки праці із «сонячними комахами» Петро Леонідович Карацюба має певні здобутки в улюбленій справі, став членом Спілки пасічників України.
А 30 серпня герой нашої розповіді відзначає свій день народження. Отож, вітаємо його, зичимо здоров’я, довголіття, усіляких гараздів, родинного благополуччя, а ще — миру і Перемоги!
Наш кор.