Що показували у дні Новорічно-Різдвяних свят в шепетівському кінотеатрі у домі, який згодом назвали “Палацом піонерів”?
«На світанку» радянської влади в Україні (у кінці 1920-х – в 1930-ті роки) головне приміщення для публічного показу та перегляду кінофільмів у Шепетівці розташовувалося в домі, який усі ми знаємо як «Палац піонерів» або «Палац школярів».
Історія появи цієї споруди доволі туманна. Збереглися документи хіба що про те, як наприкінці 1920-х років, зі «скрипом» (не вистачало коштів), планувалося її зведення.
Після радянсько-німецької війни, через її руйнівний вплив і зростання «напливу» відвідувачів, наявної кількості «посадочних» місць в кінотеатрі для кіноперегляду стало замало. Тому виникла потреба «докорінної» реконструкції споруди. До жовтня 1955 року там (до речі, той кінотеатр носив ім’я Миколи Островського) зробили капітальний ремонт.
«Невпізнаним став наш театр, – писала восени газета «Шляхом Жовтня». – Тут добудовано нову вестибюльну частину. Парадний вхід прикрасили чудові колони, оздоблені художньою ліпкою. В асфальт одягнулася театральна площа, поставлено красиву металеву огорожу, на якій є багато ваз для вазонів і квітів. В кінокамері появилася нова апаратура. Для підсилення звуку, його частоти встановлені нові підсилювальні апарати вітчизняного виробництва. Для послуг глядачів – велике фойє, просторі читальний і естрадний зали, буфет, салон «вечірня фотографія».
Щодо власне приміщень для кіноперегляду, то працювали велика і мала зали, розраховані на 450–500 глядачів.
Завдяки рекламі репертуару кінотеатру ім. Островського, яка друкувалася у міськрайонній газеті особливо часто в новорічно-різдвяні дні, маємо змогу уявити, на які фільми люди тоді ходили.
Так, 10 січня 1958 року в кінотеатрі з великим успіхом демонструвався новий кінофільм Одеської кіностудії за сценарієм Віктора Монастриського «Орлятко». Сеанси у великій залі починалися о 14:00 та 16:00, а в малій – о 17:00, 19:00 й 20:45.
Кіно це привертало увагу громади тому, що було зняте «за мотивами» діяльності радянських партизанів на Шепетівщині. Відтак, у його героях глядачі впізнавали Валю Котика, Миколу Трухана, Степана Кищука й інших представників партизанського руху. Щоправда, був помічений один суттєвий недолік стрічки – її зняли чомусь на «протилежному» боці нашої області, а саме у Кам’янці-Подільському.
А от у різдвяні дні 1960-го у великому залі кінотеатру показували «Капітана першого рангу» – естонську історичну драму за мотивами однойменного роману Новікова-Прибоя. В ній розповідалося про такого собі Захара Псалтирова, пересічного вістового царського флоту. Він, після більшовицького перевороту 1917-го, на крейсері «Святослав» замінив свого «начальника», капітана І-го рангу Лезвіна, до якого ставився з дуже великою пошаною.
До речі, «морська тема» в перші післявоєнні десятиліття користувалася надзвичайно широкою популярністю серед українських кіношників і тих, хто переглядав результати їхньої творчості.
Наприклад, шепетівські хлопчаки просто таки «фанатіли» від драматичних фільмів про моря та океани талановитого кінорежисера Володимира Брауна з Кропивницького. Ось лише деякі їхні назви, що говорять самі за себе: «В далекому плаванні» (1945), «Блакитні дороги» (1947), «Командир корабля» (1954), «Море кличе» (1955). На жаль, більшість із цих захоплюючих, з напруженим сюжетом кінотворів (із кораблями, підводними човнами) на сьогодні незаслужено забуті…
Ну а куди ж січневі дні без детективів і фільмів про спорт? 10 січня 1958-го за суворими буднями радянської міліції стежили глядачі детективного фільму «Нічний патруль». Його сеанси «стартували» у великій залі шепетівського кінотеатру о 18-ій, 20-ій та о 21 годині 45 хвилин. А 17 січня 1958-го у тому саме залі кінотеатру охочі переглядали кольорове художнє кіно «Борець і клоун». Ця кінодрама про те, як майстерно на початку ХХ ст. виступав видатний український силач-культурист Іван Піддубний, припала до душі сотням шепетівських кіногурманів.
Значно більше, ніж нині, в українських кінотеатрах 1950-х – 1960-х «відводилося місця» фільмам країн-«сусідів» по Європі, як то Польщі, Угорщини, Румунії, Болгарії, Югославії. Тож навіть до мережі кінопрокату в нашій невеличкій Шепетівці стрічки виробництва цих країн потрапляли всього лише за кілька років після прем’єри.
Візьмемо, до прикладу, комедійний жанр. 4 січня 1963 року у малій залі шепетівського кінотеатру демонстрували порівняно «свіжу» (1957 року випуску) польську кінокомедію «Єва хоче спати». В картині оповідалося про юначку Єву (17-річна акторка Барбара Квятківська), котра поступила на навчання у технікум, проте приїхала поселятися до гуртожитку на день раніше, ніж це було можливо. Відтак, вона мусить ходити нічними вулицями й шукати тимчасовий нічліг. Проте дорогою їй зустрічаються усілякі ексцентричні персонажі, тож сонна дівчина «втягується» у незвичні й кумедні пригоди.
Сюжетна лінія фільму легка, тому не дивно, що такі кінотвори викликали до себе стійку увагу глядачів нашого міста й жителів довколишніх сіл.
…До слова, переважна більшість зі згаданих тут художніх фільмів виявлена нами в інтернеті. Тому, за бажання, можете знайти їх і поринути в атмосферу шепетівських новорічно-різдвяних днів, із якими нас розділяє вже більш ніж пів століття.
Володимир КОВАЛЬЧУК.
Ілюстрації: вигляд кінотеатру ім. Островського після ремонту в 1955 р.; рекламні постери до фільмів «Орлятко» (Одеська кіностудія, 1957 р.), «Командир корабля» (Київська кіностудія, 1954 р.) «Єва хоче спати» (Лодзь, Польща, 1957 р.).