В середині 1920-х молодий науковий співробітник Харківського художнього музею Павло Жолтовський зібрав відомості про пам’ятки старовини тодішньої Шепетівської округи, яким найбільше “дісталося” у часи після більшовицького перевороту 1917-го.
Павло Жолтовський недарма виокремив для досліджень Шепетівську округу. Адже, як писав, вона знаходиться у тій частині Волині, що була ареною кількавікової боротьби польської та української культури, своєрідним «порубіжжям» між двома цивілізаціями. А відтак, тоді там ще було збереглося чимало пам’яток минувшини.
На перше місце за масштабами нанесеної шкоди дослідник поставив православний монастир у селі Городищі – колишній католицький кармелітський кляштор. 1923 року його закрили, а в монастирських помешканнях розмістили радянську партійну школу. При цьому більшовики зняли хрести та збили бані з головної церкви монастиря, яка тоді містилася в колишньому костелі, зведеному в другій половині ХVIII століття в стилі пізнього бароко з двома дзвіницями-вежами на західній стороні.
Також радянські будівники «світлого майбутнього» у 1922 році замастили вапном в монастирському приміщенні вельми цікаву фреску. На ній було зображено, як фундатор кармелітського ордена одержує від Папи Римського розкриту книгу з написом «Regulae societatis carmelitarum» (у перекладі з латини – «Правління Товариства кармелітів»).
А ще працівники Городищенської партшколи (а пізніше – педагогічного технікуму, в який її «реорганізували»), немов «чорні археологи» в сучасній Україні, взялася за самовільний пошук скарбів, так би мовити, довкола себе. Задля цього, обурювався Павло Жолтовський, вони «пробивали мури, копали ями і навіть розкривали могили».
Ще більше погіршився стан комплексу споруд у Городищах після того, як там у 1930-х роках радянська влада облаштувала санаторій-профілакторій для партійних та комсомольських працівників…
Не менше дослідника вразили новітні пошкодження давніх споруд міста Заслава. Так, під час недавніх революційних подій невідомі зняли одяг із представників роду князів Сангушків XVIII–XIX століть, що покоїлися у підвалі місцевого костелу, зведеного в готичному стилі 1599 року.
Кляштор бернардинів, споруду початку XVII століття із великим монастирським помешканням, з різьбленими старовинними дверями, одвірками, вигадливими замками й давніми грубами, більшовики пристосували під червоноармійські казарми.
А ще один заславський місіонерський кляштор, зведений у середині XVIII століття в стилі рококо, із цікавим настінним сонячним годинником, після більшовицького перевороту «втратив» шибки.
Жолтовський «просигналізував» й щодо стану собору та замку в Старокостянтинові – пам’яток архітектури 1570 і 1590 років відповідно. Внаслідок того, що 1919-го собор обстріляли з гармат, вигорів його дах та накриття дзвіниці. Згодом дах культової споруди відновили, проте її дзвіницю накрити «забули».
Ще гірше «пережив» прихід до влади більшовиків старокостянтинівський замок – споруда князів Острозьких. За станом на 1926 рік його дах «хронічно» протікав. Ті частини збережених замкових стін, на яких не було вапна, дуже повивітрювались. Частина нижнього поверху споруди використовувалася як хлів, причому вже «позбулася» стародавніх дверей та одвірків. Руйнувалася башта та замкова стіна. Зазнав пошкоджень і цікавий ганок із критими сходами, що вели до другого поверху замку.
«Хочеться думати, що освітні та господарчі установи звернуть увагу на ці головніші пам’ятки старовини на Шепетівщині, припинять байдуже, а часом вандальське відношення до них і збережуть на будуче цей цікавий для історії української культури скарб», – зазначив Павло Жолтовський після обстеження згаданих вище споруд.
Володимир КОВАЛЬЧУК.
На малюнках: представники роду Сангушків Анеля та Януш-Модест, поховані у Заславі на початку ХІХ ст.