Незвичайні подарунки для бійців створюють Оксана та Олександр Оскоми. І їх, 3000 подушечок, м’яких та зручних для сну і відпочинку, вже передали захисникам на фронт. Хоча й не вважають себе волонтерами, та працюють, віддаючи тепло долонь і серця.
Навіть не міг собі уявити, зауважує Олександр Миколайович, що доведеться зайнятися рукоділлям. За покликанням вчитель, закінчив Хмельницьке педагогічне училище. Разом з Оксаною навчався в одній групі. Для обох 1991 рік став незабутнім та щасливим.
— Отримавши дипломи, одружилися. Відтоді працюємо вчителями у Нетішинській загальноосвітній школі, нині це гімназія «Гармонія», — продовжував Олександр Оскома.
Уже понад тридцять років подружжя навчає дітей початкових класів, докладає неабияких зусиль і душевних сил, щоб у вихованців не зникло прагнення до знань.
І Олександр Миколайович, і Оксана Василівна раділи успіхам не лише своїх учнів, а й сина Олександра та доньки Анастасії, яка теж обрала педагогічну стежку.
Перший день повномасштабного вторгнення подружжю й донині боляче згадувати. Адже Ірпінь опинився під шквальними обстрілами, а там залишилися найрідніші — донька, зять та онука. На щастя, їм вдалося уникнути окупації, виїхавши з міста, і здолати шлях до порятунку — вкрай небезпечний та нестерпний.
— Уже у перші дні війни з’явилося бажання і прагнення допомогти фронту чим тільки можемо, — розповідає Олександр Оскома. — Розпочали із плетіння маскувальних сіток у школі. Дружина ще й узяла на себе організаторські функції. Трудилися щодня, траплялося, що й не було часу пообідати. А ще для наших захисників допомагали готувати різні страви.
Ніколи навіть не думали, не гадали Оксана та Олександр Оскоми, що весь свій вільний час проводитимуть за пошиттям подушечок.
— Влітку 2022 року волонтерка із «Жіночого батальйону» попросила нас придумати і виготовити якісь невеличкі подушечки для воїнів, щоб можна було зручніше відпочити після виконання бойового завдання чи у дорозі. Дружина знайшла в інтернеті зразки, створивши шаблон. Узявшись за роботу, вдалося виготовити перші двадцять подушечок. Тоді нам здалося, що це дуже багато. Передали волонтерам, а вони відправили їх захисникам. Хлопці протестували, сказали, що їм підходять — зручні й компактні. От тоді ми й розпочали масове пошиття.
Найпершою помічницею для подружжя стала їхня мама. Хоча Євдокія Барильська й пенсіонерка, але продовжує працювати за швейною машинкою.
— Адже ми робимо викрійку пошивки, а Євдокія Мефодіївна невтомно шиє, прострочуючи її по краях, — каже подружжя. — А потім набиваємо подушечку наповнювачем та вручну зашиваємо.
Два роки тому подружжя хвилювалося, чи зуміють створити бодай два десятки таких оригінальних подарунків для бійців. А нині уже легко вдається виготовляти великі партії подушок оригінальної форми.
І знову літечко — барвисте, щедре на тепло. Попри спеку та втому подружжю вдалося пошити рекордну — тритисячну подушку — яскраву, квітчасту, як літній день. Радіє разом із дідусем та бабусею онука Даринка — їхня натхненниця, радість та втіха. От тільки смутніють очі чотирирічної дівчинки, коли згадує свого татуся, який не поряд, бо мужньо несе службу на Сході України.
У добрій справі подружжя підтримують небайдужі люди, працівники гімназії, допомагаючи матеріалами.
— А свої вироби передаємо у волонтерські штаби «Птахи Перемоги» та «Жіночий батальйон». Звідти їх надсилають чи передають через родичів бійцям на передову, — розповідає Олександр Оскома. — Тож це не лише наш, а спільний внесок у Перемогу.
Подружжя не полишає добру справу. Адже подушечки не лише додають домашнього затишку і тепла воїнам у польових умовах, а ще й стали знаком щирої вдячності бійцям за те, що оберігають наш спокій та відважно боронять рідну землю, дарують сонячні світанки.
Віра ІСАЧЕНКОВА.
м. Нетішин.