ГОЛОВНА СТОРІНКА СуспільствоОсобистості Подвижник краєзнавства

Подвижник краєзнавства

6 переглядів

Історія нашого краю без копіткої роботи подвижників-краєзнавців виглядала б доволі невиразною й мала б чимало «білих» плям. Ці люди наділені особливим даром – пізнавати регіональні особливості її плину у часі. І одним з видатних краєзнавців Шепетівщини був Олександр Леонідович Лукашенко, якому у ці дні виповнилося б 80 років…

Олександр Лукашенко народився 17 травня 1940 року у м. Шепетівці. Події німецько-радянської війни вплинули не лише на дитинство, але й наклали відбиток на подальшу долю Олександра Леонідовича.
Його батько був підпільником, але все ж намагався якомога частіше бувати вдома, щоб побачити дружину та маленького сина. Леонід Іванович закарбувався у дитячий пам’яті кремезним чоловіком, який завжди вмивався під столітньою липою, що височіла на їхньому подвір’ї. Одного разу на садибу упав німецький снаряд, який зруйнував кут будинку та знищив оту липу.
Батько краєзнавця був розстріляний нацистами у 1943 році. Похований він у братській могилі на Новоградському перехресті, де встановлено пам’ятник, але імені Леоніда Івановича, як і інших полеглих солдатів, підпільників там немає.
Після закінчення війни О.Лукашенко навчався у Шепетівській середній школі № 3. У 1955 році він закінчив сьомий клас, а потім здобував середню освіту у вечірній школі для трудової молоді та паралельно працював.
У вересні 1959 року Олександр Леонідович був призваний до армії, куди він, за спогадами свого товариша Б.Грищука, прийшов загартованим у праці, з перших днів швидше за всіх опанував військове ремесло.
Відповідального і сумлінного бійця направили на навчання у 134-ту школу молодших авіаційних спеціалістів 6-ї гвардійської військово-транс­портної дивізії, після закінчення якої він отримав спеціальність авіаційного механіка.
Демобілізувавшись з армії, О.Лукашенко повернувся до Шепетівки і почав працювати машиністом-пилорамником у будівельній дільниці.
Далі протягом 1963-1965 років навчався у Кишинівській спеціальній школі міліції. Згодом був направлений до рідного міста, у Шепетівський відділ внутрішніх справ. Був інспектором карного розшуку, потім — дільничним інспектором міліції.
З 1974 року працював в органах місцевого самоврядування і виконавчої влади.
З 2011 року Олександр Леонідович очолював Шепетівську районну громадську організацію «Ветеран Шепетівщини», до створення якої док­лав чимало зусиль. Робота у цій громадській організації була квінтесенцією усіх прагнень та задумів краєзнавця, який з юного віку любив історію.
Саме у рамках діяльності цієї організації і проя­вився талант та невтомне прагнення до пошукової роботи Олександра Леонідовича. До громадської роботи він ставився дуже відповідально.
За спогадами дружини, Валентини Людвігівни, з якою Олександр Леонідович прожив 51 рік щас­ливого подружнього життя, він завжди дуже захоплювався історією рідного міста, знав багато дат та подій, міг багато цікавого розповісти про минуле.
Будучи «дитиною війни», він добре пам’ятав події Другої світової, а про довоєнні часи знав з розповідей своїх родичів, життя яких було пов’язане з Шепетівкою.
Отож захоплення історією з дитинства та досвід пережитого післявоєнного лихоліття наклали свій відбиток на формування світогляду Олександра Лукашенка. Він намагався дізнатися якомога більше про минуле свого краю, про полеглих воїнів у війні, встановити історичну справедливість у визначенні ролі кожної особи у цій війні.
Одним із основних напрямків діяльності очолюваної О.Лукашенком організації була дослідницька робота, яка полягала у пошуку архівних документів про загиблих воїнів на фронтах війни, визначення місця їхнього можливого поховання та передачі цієї інформації родичам загиблих. Наполегливість у пошуках сприяла тому, що до Олександра Лукашенка почали звертатися люди з усіх куточків України та найближчого зарубіжжя.
Він особисто знав багатьох учасників бойових дій, які мешкали на Шепетівщині, з якими часто спілкувався, створюючи багатогранну картину минулого рідного краю.
Багато часу краєзнавець присвятив дослід­женню судилківського аеродрому. Історик віднайшов свідчення про його будівництво у 1934 році на східній околиці села. У 1936 році були побудовані будинки для військових, дитячий садочок, гуртожиток для особового складу. Зустрічаючись із очевидцями будівництва аеродрому, О.Лукашенко з’ясував, що під ним були розташовані підземні приміщення, які слугували місцем для зберігання боєприпасів.
Для будівництва аеродрому та транспортування до нього необхідних будівельних матеріалів використовували засуджених. У післявоєнний час до цих бункерів намагалися не наближатись, вони досі не досліджені та становлять певний інтерес для краєзнавців.
Бойові дії на території аеродрому почалися 23 червня 1941 року вранці з бомбардування 14 німецькими літаками. Під час цього авіанальоту було знищено кілька літаків, зруйновані ангари та цивільні споруди.
Увечері того ж дня до аеродрому підлетів наш бомбардувальник, але у нього не випускались шасі. При спробі зайти на посадку пілоти припустилися помилки — опустилися надто низько, внаслідок чого літак зачепився одним шасі за огорожу аеродрому. До літака, який упав на землю, побігли люди, але він вибухнув, внаслідок чого було вбито та поранено близько 13 осіб, члени екіпажу також загинули.
Варто зазначити, що 91-й авіаполк, який базувався на судилківському аеродромі, вів активні бойові дії у небі, льотчики прикривали аеродроми у Коськові, Тиранівці, залізничний вузол Шепетівки, наземні військові з’єднання у районі Шепетівки, Ізяслава, Славути, супроводжували інші бомбардувальні полки.
Зусиллями Олександра Леонідовича та очолюваної ним організації «Ветеран Шепетівщини» було встановлено чимало імен загиблих пілотів. Поблизу колишнього аеродрому в Судилкові було споруджено пам’ятник-обеліск авіаторам, які захищали небо над Шепетівкою.
Олександр Леонідович зауважував, що вся проведена ним пошукова робота не обходилася без допомоги сільських громад району. Місцеві мешканці-старожили добре пам’ятали буремні події війни, вказували більш-менш точно на місця падіння літаків, масових розстрілів мирних мешканців та інших трагічних подій війни.
Саме О.Л.Лукашенко чітко встановив дати початку вигнання німецьких окупантів із Шепетівки – 28 січня 1944 року та остаточного її звільнення – 11 лютого. Краєзнавець приділяв увагу не лише військовим, але й медикам, які підтримували життєздатність армії, встановив, де був розташований концентраційний табір на території міста та дізнався про долі багатьох його в’язнів.
Життя Олександра Леонідовича обірвалось несподівано для усіх – і рідних, і колег – 18 жовтня 2018 року. Його більше немає серед нас, але завдяки його пошуковій роботі пам’ять про цю велику людину, краєзнавця, шукача історичної істини назавжди закарбувалась у наших серцях.
Усі зібрані Олександром Леонідовичем матеріали після смерті краєзнавця його дружина передала до музею М.Островського, де з ними можуть працювати усі охочі – як науковці, так і аматори. Матеріали, зібрані істориком, стали потужним підґрунтям для подальшого наукового пошуку та розробок незвіданих сторінок історії Шепетівського краю.
Усі, хто працював або спілкувався з Олександ­ром Леонідовичем, відзначали його виваженість, відкритість, бажання прийти на допомогу. З ним часто радилися з історичних питань. Крає­знавець не оминав можливості поспілкуватися з громадою, з учнями шкіл, яким розповідав про минуле, про Другу світову війну. Саме завдяки сприянню О.Л.Лукашенка відбувалися зустрічі з ветеранами війни, їхня підтримка.
Життя та діяльність Олександра Леонідовича Лукашенка – приклад самовідданого пошуку історичної правди та відновлення справедливості, подвижництва у гуманітарній сфері. Він заслуговує вдячної пам’яті нащадків та гідного продовження його справи.
Валентина КУЛИБЧУК, зберігач фондів
Музею пропаганди.

Залиште Ваш коментар
Перевести