Нашому видатному земляку, педагогу, краєзнавцю, історику, археологу,
художнику Костянтину Івановичу Терещуку виповнилося б 100 років
Не кожному дається такий дар Божий – проникати думкою крізь заслін часу, відчувати генами пульс пам’яті свого народу, воскрешати його історію з мороку небуття… Саме таким був наш земляк Костянтин Іванович Терещук, в особі якого ми маємо справжнього подвижника вивчення минувшини рідного краю, невтомного дослідника його історії, археолога та краєзнавця із значною широтою світогляду, багатогранністю інтересів, незгасним поривом до творчості.
Спадщина вчителя й науковця із сільської глибинки й досі не втрачає актуальності для сучасників. А пройдений шлях слугує прикладом самовідданості життєвому покликанню й любові до своєї землі.
Народився Костянтин Іванович Терещук 12 лютого 1923 року. Свої перші кроки він зробив, як тепер кажуть, у віщому для його долі та сповненому енергетики, дивовижному місці його появи на світ — селі Губині, що на Старокостянтинівщині, з його багатим і загадковим літописним минулим. Ще у часи босоногого дитинства сходив вздовж і впоперек місцеву пам’ятку історії – древнє укріплення, яке односельці називали «Замком». Його вали ніби кликали до пізнання невідомого, в якому, як інтуїтивно відчувалось, відведена особлива роль в історії рідного краю…
Однак у свою юну пору Костянтину Терещуку, як і багатьом його ровесникам, довелось зазнати чимало важких випробувань. Він з того покоління, на долю якого випала війна та окупація нацистської Німеччини. Його двічі вивозили на примусові роботи до «рейху». Першого разу вдалося втекти, та вдруге, на жаль, не поталанило. Тож потрапив у концтабір Галле, який належав до так званих «зовнішніх» установ Бухенвальду, на яких використовувалась примусова праця в’язнів.
Коли настала пора визволення, їх усіх перевели до фільтраційних таборів, а згодом етапували на Батьківщину. Як згадують рідні, Костянтин Терещук дорогою до Польщі мало не зустрівся із своїм батьком — Іваном Федоровичем, який у лавах військ прямував на Берлін.
А далі герой нашої оповіді й сам був мобілізований, тривалий час служив і після війни. Згодом, після демобілізації, дороги Костянтина Терещука пролягли на Донбас, де він відбудовував шахти. Там же вирішив здобути й вищу освіту.
Відтак, він у 1948 році закінчив Нікопольський педагогічний інститут. Звідти вчорашній випускник потрапив на Західну Україну, вчителювати у місто Бережани на Тернопільщині. Як він пізніше розповідав, не раз ставав свідком злочинного терору щодо населення з боку енкаведистів… А вже згодом переїхав на Шепетівщину, до 1956 pоку викладав у селі Білополі, потім вчителював й у селищі Грицеві, а з 1956 по 1983 роки — у селі Коськові.
Маючи фах вчителя географії, Костянтин Терещук займався самоосвітою, досконало вивчав англійську мову, яку потім й викладав. За своє захоплення він навіть отримав від односельців прізвисько «англійський»… А загалом, як людина з широким кругозором, він володів кількома іноземними мовами — англійською, німецькою, польською.
У Коськові ж поєднав свою долю з місцевою красунею Ольгою Федорівною Панчук. Тож оселився і, як кажуть, пустив коріння у не менш багатому на історичні події селі, ніж батьківське…
Захоплення минувшиною отчого краю, яке запалило іскру в його душі ще з дитячих часів, визначило й подальшу долю Костянтина Терещука. Тож він заглиблюється у краєзнавство, історію рідного краю. Метою його пошуків стає дослідження літописної Болохівщини.
Як згадують його рідні, Костянтину Терещуку випало працювати у роки так званої «відлиги», коли у тодішній УРСР за керівництва Петра Шелеста «запахло» українським духом. У ту пору й загадкова літописна Болохівська земля стала предметом неослабної уваги істориків та гострих наукових дискусій. Тож жити у краї, сповненому її старожитностей, й не дослідити їх допитливий розум талановитого історика та краєзнавця просто не міг.
Кажуть, що Костянтин Іванович у прямому й переносному значенні босими ногами сходив усі болохівські місця вздовж і впоперек. За можливості (а він для цього із свого трудового сільського життя, як мовиться, викроював час) нерідко залучав до досліджень й учнівську молодь.
Зазвичай мандрували за уже визначеною метою пішки, інколи робили й велопоходи. Це уже згодом директор Коськівської школи Григорій Талімончук, захоплений настирливістю дослідника й результативністю його роботи, «закріпив» за ним вантажівку (тоді у закладі мали свій транспорт, адже навчали азам водійської справи на вантажівці й тракторах), мовляв, щоб на ноги легше було…
За час свого вчителювання (а в школі він пропрацював до 1983 року, коли за вислугою пішов на пенсію) К.Терещук прищепив потяг до пізнання багатьом своїм учням, чимало з них стали відомими науковцями, істориками.
Його справу продовжує й син — Леонід Костянтинович Терещук. Він веде активну дослідницьку роботу і, як історик, у місцевій школі прищеплює учням світле й прекрасне. А його донька, Катерина Леонідівна, нині працює на факультеті історії Кам’янець-Подільського університету ім. І.Огієнка. Вони у співпраці видали уже дві книжки з історії Коськова та про видатних односельців.
Вчитель-новатор з унікальним поєднанням професійних якостей археолога, лінгвіста, художника, антрополога, реконструктора, Костянтин Іванович залишив у спадок численні публікації, вміщені на сторінках місцевої та республіканської преси, в наукових виданнях.
Ось перелік досліджень К.Терещука тільки за 1968 рік: «Замок на Хоморі», «Історичні пам’ятки на Шепетівщині», «На допомогу вчителям історії», «Стародавні торгові шляхи на Поділлі», «Древній Губин», «З глибини віків», «Коськів на Шепетівщині», «Місто на Случі та Ікопоті», «На берегах Случа», «Село Ладиги», «Знахідки на Білці», «Найдавніші поселення», «Шкарівські знахідки». Загалом за усе своє життя Костянтин Іванович опублікував близько пів сотні наукових праць з історії краю.
Археологічні дослідження Костянтин Терещук проводив на території південної Волині та частково на Поділлі (сучасні Вінницька, Житомирська, Хмельницька області) і здійснив дослідження історії сіл Пилява, Грошівка, Губин, Остропіль, Кудинка, Ладиги, Самчики, Велика Шкарівка, Корчик, Судилків, Городище, Городнявка, Великий Чернятин, Сахнівці, Красносілка, Коськів, Ленківці, Пасічна та інших Хмельницької області. Доторкнувся до минувшини сіл Троща, Попільня, Вчорайше, Махнівка, Печанівка, Великі Деревичі, Миропіль, Стара Котельня, Райковці, Городиське Житомирської області; Божинці, Дяківці, Забужжя та інших — Вінницької області.
На основі проведених ним археологічних обстежень досліджені давньоруські городища Полонне, Городок, Деревич, Колодяжин, Губин, Ізяслав, Гриців та інші й виконано їхню реконструкцію. Вивчаючи у такий спосіб міста Болохівської землі, а також на основі вітчизняних і зарубіжних писемних джерел, Костянтин Терещук вперше локалізував це загадкове князівство, яке існувало почасти на територіях теперішніх Вінницької, Житомирської та Хмельницької областей.
Це дослідження привертає увагу вчених-дослідників і, за їхньою оцінкою, виконано на високому науковому рівні. Плани багатьох давньоруських городищ, виконані К.Терещуком, подані до Зводу археологічних пам’яток України.
Про цінність археологічних досліджень, які проводив Костянтин Іванович, красномовно свідчать публікації матеріалів цих досліджень у республіканському міжвідомчому збірнику наукових праць «Археологія» (№ 49 за 1985 рік) під назвою «Багатошарове поселення у Хмельницькій області».
У тому ж році К.І.Терещук брав участь у VI Подільській історико-краєзнавчій науковій конференції, де аргументував виникнення літописного Ізяслава не у X, а в XII столітті, по-друге — довів, що залишки давньоруського міста є зараз у старому місті нинішнього Ізяслава, а не біля села Городища, як припускав професор М.К.Каргер.
Також показовими і цінними для досліджень та реставраційних робіт є створені Костянтином Терещуком ілюстрації-реконструкції міст XIV–XVII століть: Старокостянтинова, Ізяслава, Межибожа, Проскурова, Саганова, Грицева, Острога, Острополя, Луцька, Бара, Жванця, фортеці Хотин та інших.
У цей же час К.Терещук працював над створенням музею села Коськова. До речі, у 2007 році він отримав статус районного. Нині ним опікується і дбає про поповнення експозицій його син, продовжувач батьківської справи Леонід Терещук.
Також Костянтин Іванович працював у Шепетівському краєзнавчому музеї, подав допомогу в оформленні відділів експозиції у музеях сіл Ладиги, Городища, міста Старокостянтинова. Обізнаний у справі анатомії й фізіології, оволодівши методикою М.М.Герасимова, К.І.Терещук працював над відтворенням антропологічних знахідок, фотографії яких експонуються у музеї історії села Коськова.
Як мистецько обдарована особистість, Костянтин Іванович захоплювався живописом. З-під його пензля поставали милі душі краєвиди, а ще у полотнах мовби оживали образи відомих постатей минувшини.
Варто зауважити, що у цьому він — унікум масштабів не тільки України. Адже спроба створення образів деяких історичних осіб була зроблена вперше. Серед портретної галереї, створеної Костянтином Терещуком, — легендарний антський вождь Бож, князь Ізяслав Мстиславович, а також портрети Костянтина і Януша Острозьких, Семена Палія, Богдана Хмельницького, Северина Наливайка та інших. Про майстерність Костянтина Івановича, як художника, свідчить й ряд полотен на тему історичних подій.
На жаль, життя невтомного подвижника на царині пізнання минулого рідного краю обірвалось у розквіті сил 20 серпня 1986 року у селі Коськові. До останнього подиху він переймався краєзнавчою роботою, уболівав за її розвиток. І нині запалена ним іскра любові до своєї землі дедалі більше звільняє її втаємничені сторінки минувшини від небуття.
Володимир НИТКА.