ГОЛОВНА СТОРІНКА Історія Польсько-українська операція «Київ» 1920 року та Шепетівка

Польсько-українська операція «Київ» 1920 року та Шепетівка

35 переглядів

Минає сто років як розпочався непересічний епізод польсько-радянської війни 1919 – 1921 років – так звана операція «Київ». Упродовж всього лише тринадцяти днів наприкінці квітня – на початку травня 1920-го війська Польської держави прорвалися крізь заслін Робітничо-Селянської Червоної Армії й 7 травня з тріумфом увійшли до міста, яке нині є столицею нашої держави. Чи не найжвавіше наступ йшов на українському Поліссі та Волині, за активної допомоги військ Української Народної Республіки Симона Петлюри. При цьому широко використовувалися транспортні можливості Шепетівського залізничного вузла та місця неподалік, зручні для вильоту та приземлення авіації.

На початку весни 1920-го фактична лінія розмежування у війні між збройними підрозділами Польщі на чолі з Юзефом Пілсудським і захисниками радянського ладу, якими командував Лев Троцький, у нашому краї проходила теперішніми Волочиським, Теофіпольським районами, далі йшла по річці Хоморі й «перетинала» Полонщину. Тобто фактично усі населені пункти Шепетівського району на північ від села Ленковець, із містечком Шепетівкою включно, перебували «під Польщею».

Щодо Української Народної Республіки, то на той момент вона була «державою без території» – головний отаман Симон Петлюра ще у грудні 1919 року поїхав до Варшави, щоб домовитися про підтримку Польською державою військ УНР у боротьбі за незалежність.

Тим часом на польсько-радянському кордоні практично щодня проявляли активність диверсійні групи й розвідка, відбувалися перестрілки та навіть невеликі бої. Наприклад, 6 квітня червоноармійці захопили Романів – містечко за 75 км їзди від Шепетівки (нині смт. у Житомирській області). В першій половині квітня «гаряче» й було неподалік Новограда-Волинського (врешті-решт, поляки його «відбили» разом із довколишніми селами біля річки Случ).

Міст через річку Случ, яким із Новоград-Волинська добиралися до с. Гульськ. У першій половині квітня 1920 р., ще до початку операції «Київ», в цьому районі сталися значні сутички між польськими та більшовицькими збройними підрозділами.
Більшовицький танк «Українець», захоплений поляками під Новоград-Волинськом у квітні 1920 р.

За таких реалій 21 квітня у Варшаві представники Польщі й УНР підписали договір. Згідно з ним перша країна визнавала незалежність другої, а також зобов’язалася надати їй військову допомогу. Кордон між собою держави «зафіксували» по річці Збруч і далі по Прип’яті. Додатковою частиною угоди стала домовленість про спільні польсько-українські військові дії проти більшовицьких військ на території України.

24 квітня 1920 року до міста Рівне прибув із довгим почтом, включно із шістьома кореспондентами провідних газет Європи, маршал Польщі Юзеф Пілсудський. Приїхав провести військову раду за участю командирів трьома польськими арміями. Наступного дня, о 5-ій ранку, почався скоординований наступ цих сил у напрямку міста Києва.

Так відреагувала на початок операції «Київ» радянська газета «Известия».
Перша ліворуч вертикальна пунктирна лінія — кордон між польськими й більшовицькими військами за станом на 24 квітня 1920 року. Як бачимо, містечко Шепетівка (його позначка обведена зеленим) навіть до початку операції «Київ» перебувало під владою Польщі.

До Бердичева вирушила польська 2-а армія Лістовського. Курс на Коростень і Житомир взяла 3-я армія під командуванням Ридз-Смігли. 6-а армія, якою командував Івашкевич-Рудошанський, вирушила на Київ із Вінниччини.

Замітка у радянській газеті «Известия», де згадується про початок польського наступу на Київ 24 квітня. Тут помилка, бо він розпочався наступного дня о 5-ій ранку.

Всьому цьому з більшовицького боку протистояло втричі менше військ – переважно підрозділи 12-ї та 14-ї армій РСЧА. Якщо вести мову про 12-ту армію (нею командував С. Меженінов), то у квітні в нашій місцевості перебували, зокрема, її 7 стрілецька дивізія (к-р: Олександр Голіков, дислокація: Новоград-Волинський – Ємільчине), 58 стрілецька дивізія (к-р: Павло Княгницький, район рік Стир і Горинь).

Павло Княгницький — командир 58-ї стрілецької дивізії 12-ї армії РСЧА.

Судячи з досліджень польських істориків, деякі підрозділи 2-ї польської армії, як от 50-й полк піхоти 26-ї бригади 13-ї дивізії, проїхали з Рівного у напрямку Бердичева через Шепетівку.

Зеленою стрілкою вказана позначка містечка Шепетівка. На початку операції «Київ» у квітні 1920 року підрозділи 50-го піхотного полку польської 2-ї армії проїхали через Шепетівку в напрямку Бердичева.

50-й піхотний полк, який очолював Адольф Пакуален, називався на честь Франческо Нулло, відомого ватажка гарібальдійців (борців за створення Італії у ХІХ ст.). Складався з трьох батальйонів. Першим командував Роман Сила-Новицький, другим – Валеріан Орловський (до речі, у 1940-му стане жертвою Катинської трагедії), а третім – Зигмунт Полак.

Аналогічно рухалася й 6-та стрілецька дивізія Армії УНР, яка перебувала в оперативному підпорядкуванні 2-ї польської армії на Рівненщині.

Марко Безручко — командир 6-ї стрілецької дивізії Армії УНР, яка проїжджала через Шепетівку.
Всеволод Змієнко — начальник штабу 6-ї стрілецької дивізії Армії УНР.

Передислокація цієї дивізії, першу бригаду якої (592 чол.) очолював Роман Сушко, а другу (593 чол.) А. Воронов, здійснювалася у напрямку Бердичева залізницею Брест – Київ, тобто теж «транзитом» Шепетівкою.

Роман Сушко командував однією з двох бригад 6-ї стрілецької дивізії Армії УНР, коли та проїжджала через Шепетівку.

На момент початку масштабного польсько-українського наступу найдальшими польськими «точками» на лінії фронту з більшовиками були Новоград-Волинський, Баранівка, Нова Чортория. Отож уже 25 квітня військам Пілсудського вже вдалося дістатися Мирополя. Наступного дня він прибув у Новоград-Волинський з метою особистого керівництва фронтом. Там на нього вже чекав підготовлений польовий штаб.

Із повітря шановного гостя «прикривала» 7 польська авіаескадра імені Тадеуша Костюшка. Місцем її базування була авіабаза у Полонному. Літаки обох груп ескадри – «Костюшко» і «Пуласький» – могли перебувати у повітрі не довше двох годин, тож у небі між Полонним та Новоград-Волинським 26 квітня спостерігався жвавий рух. У наступні дні авіатори долучилися до наступу 2-ї та 3-ї армій в київському напрямку.

А це схема польотів 3-ї польської авіаескадри. Один із її учасників у серпні 1919 року відзначився бомбардуванням залізничної станції Шепетівка, бо вона була одним із найбільших більшовицьких осередків. Як бачимо, у 1920-му цю ескадру літаків також залучили до наступу на Київ.

Водночас надзвичайно добре себе зарекомендувала польська кіннота. Приміром, раптовим рейдом з-під річки Прип’ять кавалерійська група Рибака відбила у більшовиків тодішню вузлову залізничну станцію Малин. Відтак, поляки присвоїли 100 «гостродефіцитних» паровозів і 2900 вагонів. Інший приклад – кілька тисяч кіннотників генерала Ромера за 36 годин здолали 150 верст, а відтак здобули залізничну станцію Козятин ще до того, як польська 2 армія дісталася Бердичева.

Коли ж вона це зробила (29 квітня), в місті відбувся урочистий марш союзницької їй 6-ї стрілецької дивізії Армії УНР. Імпрезу приймав особисто Симон Петлюра. Збереглося багато тогочасних фотографій, на яких зафіксовано війська УНР у різних місцях Бердичева.

Прапор, який на початку травня 1920 р. у Бердичеві вручив командиру 6-ї стрілецької дивізії Армії УНР Марку Безручку Симон Петлюра.

Отож, польсько-українському війську вдалося переламати хід подій на фронті у вигідному для себе напрямку за лічені дні. Більшовицькі сили було «розсічено навпіл», внаслідок чого одна їхня частина почала відступати у напрямку Києва, а інша подалася аж у сторону Балти.

Швидкій поразці більшовиків посприяло й те, що вони не розгадали завчасно, у якому саме напрямку на довжелезному фронті польсько-радянської війни (він проходив територіями сучасних Литви, Білорусі та України) польсько-українські сили спрямують свій наступ у квітні 1920 року. Троцький думав, що поляки «атакуватимуть» Мінськ, а вони пішли на Київ. Причому – спільно з українськими військами, пообіцявши посприяти у відновленні територіальної цілісності УНР.

Сьомого травня 1920 року війська Польської держави разом із підрозділами 6-ї та 2-ї стрілецьких дивізій УНР (загальна чисельність яких складала до 2,5 тис. чол.) увійшли в місто Київ.

Вигляд Золотих воріт у Києві в травні 1920 року.
Коли поляки вступили до Києва, там, після сніжної зими, дуже розлився Дніпро, тож лівобережна частина міста виглядала так.

Для Києва це була сімнадцята зміна влади за останні три роки.

Володимир КОВАЛЬЧУК.

Залиште Ваш коментар
Перевести