Швидкий пасажирський поїзд Баку–Шепетівка, що сполучав наше місто із далеким портом на березі Каспійського моря, столицею Азербайджану, в 1930-х роках був своєрідними «воротами», містком для подорожуючих із Європи у Азію і навпаки. Шанували й поважали його за швидкість і комфорт не лише поштиві радянські громадяни, але й різноманітні світові авантюристи, ділки та шпигуни. Штрихи з життя одного такого чоловіка – у нашій розповіді.
Одного теплого дня 1938 року «експрес» Баку–Шепетівка швидко «котився» центром України у напрямку радянсько-польського кордону.
Коли поїзд проїжджав Київ, один із його пасажирів польського походження, з двома радянськими паспортами у кишені, «випарувався» з купе.
Оскільки за цією особою ще у поїзді велося стеження, працівники НКВС швидко кинулися його розшукувати. Дуже скоро чоловіка виявили неподалік, біля станції Бородянка Київської області.
На допиті пан зізнався, що є не транзитним пасажиром з Ірану до Польщі, а польським військовим розвідником. За дорученням 2-го відділу Головного військового штабу Польщі прибув до СРСР, щоб займатися шпигунською роботою.
Поляк пред’явив радянські паспорти на ім’я Сергія Івановича Білоусова та Іллі Яковича Миська. Але радянські нишпорки встановили справжнє польське прізвище втікача – Далемба. Дізналися від нього й про те, що перед «закиданням» до Країни Рад пройшов спеціальне семимісячне навчання. Впродовж нього вивчив російську мову, мистецтво шифрування документів, «ази» тайнопису.
Далемба мав завдання «осісти» в Києві й вивідувати все про Київський військовий округ (це було для Польщі важливим тому, що у повітрі «пахло» польсько-радянською війною; зрештою, вже наступного, 1939 року розпочалася Друга світова). А заразом йому доручили влаштовувати диверсії на місцевих електростанціях, артскладах, інших «цікавих» військових об’єктах УРСР.
Попервах чоловік мав носити бороду й жити у Київській області «за паспортом» на ім’я Миська. Потім «рослинність» на обличчі мав збрити й розпочати «нове життя» як Сергій Іванович Білоусов.
Про все побачене і почуте в Україні шпигун повинен був «доносити» своїм «роботодавцям» у Польщу, користуючись спеціальними «техніками» письма та тайнописом.
…Затриманий Далемба повіз «слідаків» на одинадцятий кілометр шосе Київ–Житомир й на їхнє прохання відкопав із землі заздалегідь захований там «свій» закордонний паспорт із прізвищем Кубат. Ним мав скористатися під час повернення на Батьківщину.
Заодно на Київщині енкаведисти «накрили» й мережу соратників поляка, яка йому мала допомагати у роботі.
Чим закінчилася ця історія із пасажиром поїзда Баку–Шепетівка, чи засудили його і на скільки саме років – невідомо. Адже до наших часів збереглася лише доповідна записка із викладом обставин затримання шпигуна. Документ цей народний комісар внутрішніх справ УРСР Успенський надіслав секретареві ЦК КП(б)У Микиті Сергійовичу Хрущову 29 червня 1938-го.
Ярослав АНТОНЮК, Володимир КОВАЛЬЧУК.