Сорок п’ять років тому наше місто «увічнили» у назві річкового судна. Теплохід цей був вантажним – перевозив вугілля та інші товари Дніпром, Дунаєм, а також «бігав» Чорним морем. Капітан, механіки та матроси теплохода «Шепетівка» не лише працювали, але й грали у футбол із «колегами» з інших кораблів.

У 1970-х в Україні посилено розвивали річковий транспорт. Сотні малих суден – як пасажирських, так і вантажних – не лише курсували найбільшими ріками (Дніпро, Дунай, Прип’ять), але й «зазирали» до Чорного та Азовського морів.

Зі спогадів ветерана водного транспорту М.Спекторова, у 1974 році один із таких теплоходів назвали на честь нашої Шепетівки. Це судно перевозило вугілля, руди, боксити і будівельні матеріали. У перші шість років воно ходило за різними маршрутами між Дунаєм, Чорним морем і Дніпром. Але на початку 1980-х стало курсувати лише у межах найбільшої української річки. Зокрема, теплохід «Шепетівка» добре знали у Миколаєві, Херсоні, Новій Каховці, Очакові, Олешках, Дніпрі…

У  січні 1982 року керування кораблем прийняв Володимир Огнєвой. Чоловік цей пройшов шлях від матроса-моториста до капітана. Цікавий факт: на судні під його керівництвом працювала переважно молодь.

Наприклад, старшому механіку Григорію Ільєнку, коли Володимир Васильович «став до штурвала», було усього 28 років. Проте він уже мав десять літ трудового стажу на водному транспорті. А от більшість матросів – Андрій Луговський, Олександр Зеленін та інші – були «учорашніми» випускниками Київського річкового училища.

На теплоході навіть був свій голова профспілки – Михайло Філон. Він підмітив пристрасть юнаків і дорослих чоловіків із «Шепетівки» до футболу. Тож як тільки з’являлося вільна година у графіку руху, став організовувати футбольні зустрічі на березі. Отож команда «Шепетівки» грала у м’яча з екіпажами київських, каховських і дніпровських теплоходів.

Скільки ж усього «витримав» теплохід «Шепетівки» – сказати важко. Принаймні, за кілька літ до горбачовської перебудови він ще перевозив різні вантажі Дніпром. Проте на Чорне море його вже «не пускали». Адже морські траси тоді опановували більш сучасні кораблі – швидкохідніші й маневреніші.

Володимир КОВАЛЬЧУК.

(Фото з газети «Шляхом

Жовтня» від 3 вересня 1983 р.).