Останніми роками ці півкілограмові лісові птахи, які здалеку багатьом нагадують звичайних голубів, усе частіше і частіше «перебираються» жити у міста. Особливо їм до вподоби такі невеличкі поселення як наш райцентр, адже з різних його сторін – звичні зелені шата. Двадцять першого квітня пройшовся шепетівським проспектом Миру до залізничного вокзалу й чотири рази побачив цих птахів. Двічі – припутнів-одинаків, ще у двох випадках – парочки.

З давніх-давен припутні були дуже сторожкими. Жили переважно по лісах і намагалися триматися осторонь нас, людей, котрі на них полювали.

Проте десь від кінця 1980-х ці поважні дикі голуби почали залітати до різних міст Хмельниччини. А у квітні нинішнього року «міщан» з їхнього числа (а щороку таких більшає) легко можна побачити навіть в центральній частині Шепетівки.

Надовше вони зупиняються на крислатих гілках високих дерев. Тож не дивно, що пару таких птахів я зауважив на старому дубі, що росте біля Шепетівського міського центру дитячої та юнацької творчості.

Часом припутнів видно й на невеликих деревцятах. Щоправда, в таких випадках намагаються «заглибитися» у крону, прагнучи бути непомітними.

Та чи не найбільш улюбленіші місця гніздування цих птахів у місті – листяні дерева, вражені паразитичною рослиною омелою.

«Вже роками спостерігаю, як припутні в «кублах» омели ретельно ховають свої гнізда. Думаю, кущі ці виконують таку ж маскувальну функцію, як і лапчасті гілки хвойних дерев у лісах», – припускає любитель природи Ігор Козицький.

Чи не є це розгадкою того, чому в Шепетівці настільки побільшало припутнів? Адже в нас навіть у парках десятки дерев «душить» омела…

Дикі голуби, про яких йдеться, зовсім недавно стали мігрувати у міста. Здавна природнім ареалом їхнього життя були соснові та ялиново-соснові ліси, іноді – з вкрапленнями дуба, берези та вільхи.

Білоруський дослідник Віталій Сахвон вважає збільшення кількості припутнів у містах явищем, яке почалося наприкінці ХХ століття. Пов’язує його з масовою міграцією птахів із Польщі, міста якої вони давно «обжили».

То чому ж саме нині, наприкінці квітня, припутні так часто натрапляють нам, шепетівчанам, на очі? Все просто. В них якраз період активних залицянь та спарювань. У такому стані птахи нерідко видають себе різкими повітряними «маневрами». А ще, коли піднімаються із землі, голосно ляскають крилами. Як і звичайні голуби, туркочуть, але голосніше: «Кру-куууу – куку-куку».

«Потихеньку освоюючи міста, припутень демонструє той самий тип поведінки, що й крижень, – ділиться Максим Бернацький. – Обидва вони дуже сторожкі у дикій природі, але здатні спокійно ставитись до людей на їхній території».

Попри свій значний розмір та вагу (яка часом перевищує 600 грамів), припутні в’ють невеличкі гнізда. «Дуже кумедно, бо ці «споруди» примітивні, буквально світяться, а голуби товсті», – дивується Олена Тарасенко.

Тож малюки, які вилуплюються із яєць, нерідко скочуються вниз і гинуть. Але що поробиш – так задумано природою. Втім, вона подбала й про таке: у дорослих птахів може бути одразу по кілька виводків за сезон.

Немає смислу цих птахів підгодовувати. Бо навіть якщо вас до себе і підпустять (таке інколи трапляється), в «меню» вельми перебірливі. Живляться переважно насінням ялини, сосни, бур’янів, молоденькими зеленими листочками.

Таким чином, припутні ще й передвісники того, що зовсім скоро все навколо нас зазеленіє й забуяє справжньою, вже без холодів, весною.

Володимир КОВАЛЬЧУК.