Доброго дня, шановна редакція!
Мене звуть Ольга Дороніна. На даний момент я проживаю у м. Токіо (столиця Японії).
Недавно ваше видання написало про мого двоюрідного діда, ветерана Сергія Семеновича Слончака, котрий проживає у с. Білокриниччі Шепетівського району. Автор матеріалу — В.Василенко. Хотіла б подякувати автору і за матеріал, і особливо за фото нашого діда.
Я народилася у Москві, але провела своє дитинство у бабусі в Білокриниччі. Бабуся — рідна сестра Сергія Семеновича, Ольга Семенівна Слончак. На жаль, вона померла кілька років тому. Бабусю, як і багатьох її односельців, у молодому віці гітлерівці вивезли на примусові роботи до Німеччини.
У нашій родині є ще один учасник війни, безвісти зниклий брат Сергія і Ольги, Дмитро Слончак. Бабуся все життя сподівалася дізнатися, де він загинув. Але так нічого і не дізналася. Протягом останніх років мені вдалося з’ясувати, де саме пропав безвісти Дмитро. Не втрачаємо надії, що колись зможемо знайти і його могилу, або хоча б увічнити його ім’я на пам’ятнику.
Я намагаюся відновити історію своєї родини. Багато років завдяки мамі й рідним створюю сімейне генеалогічне дерево. І так виходить, що багато у чому це дерево пов’язане з історією села Білокриниччя. Століттями селяни одружувалися, знаходили пару у рідному селі або брали подружжя з найближчих сіл. Прізвища тісно переплелися одні з іншими, а родичі роз’їхалися по усьому світу — від Канади до Узбекистану.
У Японії в мене є можливість займатися цим більш детально, ніж раніше. Завдяки моїм пошукам вдалося познайомитися з багатьма далекими родичами, які до цього часу живуть у Білокриниччі, в сусідніх населених пунктах. Знайти друзів дитинства мами і встановили з ними зв’язок. Розповісти далеким рідним історію нашої родини.
Недавно, наприклад, в архівних документах знайшла ім’я односельця, який народився у Білокриниччі аж 1699 року.
Я подумала, що, можливо, вашій газеті було б цікаво розповісти про те, що мені вдалося дізнатися. Як, живучи у Токіо, мені вдається підтримувати зв’язок з родичами, як багато хто з них з радістю відгукуються і допомагають мені. Буду рада поспілкуватися з вашою редакцією.
З повагою Ольга.
ВІД РЕДАКЦІЇ
Ось такий лист надійшов на сайт «Шепетівського вісника». Приємно, що і у далекому місті Токіо читають нашу газету. Звичайно, ми будемо раді й надалі спілкуватися з пані Ольгою, друкувати її листи, пов’язані з Білокриниччям, з її рідними і близькими людьми.