Чотирнадцятого жовтня ми відзначатимемо два величні свята – День Українського козацтва і День захисників Вітчизни. Вони пов’язані між собою. Адже слава про українських вояків живе з давніх-давен і до нашого часу.

Так звана гібридна війна, що розпочалась у 2014 році, народила пласт захисників, які  ціною власного життя, здоров’я рятували неньку-Україну від зазіхань чужинців. Серед бійців, які зі зброєю стояли на варті її східних кордонів, був і Назар Борищук, уродженець села Орлинець.

 

Ми зустрілися з Назарієм у лікарняній палаті травматологічного відділення Шепетівської ЦРЛ. Він – підтвердження того, як війна калічить людей. Сорокавосьмирічний чоловік, який кілька років тому успішно виконував військові обов’язки зенітника, сьогодні ходить, опираючись на ціпок, постійно вживає знеболювальні пігулки…

Герой нашої сьогоднішньої розповіді був звичайним сільським мешканцем. Як усі, навчався у десятирічній школі, допомагав батькам по господарству, потім здобув професію токаря у Шепетівському професійно-технічному училищі № 20.

Далі настали армійські будні для юнака. Згадує, що йшов на військову службу з гордістю і радістю. Тих, хто ухилявся від призову, тоді майже не було. Нині ж це масове явище серед молоді.

Назар дивується: а хто ж надалі захищатиме країну? Адже він і його побратими виконали свій громадянський обов’язок – одразу пішли на фронт воювати, коли виникла загроза окупації територій рідної держави.

Служив Назар два роки у зенітних військах. Вчили його військовому ремеслу добре, і це з часом йому дуже знадобилося. Адже, потрапивши під шосту хвилю мобілізації у липні 2015 року, молодший сержант Борищук навчав молодих бійців користуватися зенітною установкою і на Рівненському навчальному полігоні, і у навчальному центрі «Десна», був наставником для менш досвідчених солдатів і в 14-й окремій механізованій бригаді.

Він, як зенітник, був прикомандирований до першого батальйону третьої роти 14-ї ОМБ, що на той час перебувала у зоні бойових дій на Донеччині. Батальйон тримав позиції у районі міста Мар’їнки, на цьому напрямку ворожі угруповання вели активний обстріл.

На десятий день перебування у справжньому пеклі війни Назар отримав осколкове поранення, яке понівечило йому щоку та праве плече. З поля бою він потрапив у військовий госпіталь м. Дніпропетровська, а потім продовжував лікування у центральному військовому госпіталі у Києві.

Побувши на лікарняному ліжку 20 днів, Назар повернувся до побратимів, бо знав, як їм там нелегко. Зенітник знову став у бойовий стрій, хоча після поранення його часто допікав головний біль, порушився сон.

А перестрілки біля Мар’янки велися постійно. Як тільки смеркало, з ворожого боку починали летіти кулі, снаряди. Наші ж бійці змушені були вести вогонь у  відповідь.

Зенітна установка, яку Назар із побратимами лагідно називали «Зойка», належала до установок великого калібру. Цей вид озброєння був дозволений для використання на лінії зіткнення Мінськими домовленостями. У разі небезпеки її заряджали снарядами, аби зупинити наступ ворога.

Пам’ятним для Назара був бій у новорічну ніч 2016 року:

— Ми провели старий рік, зустріли новий і нас відразу ж почали «вітати» зі святом сепаратисти, а потім «відповіли» і наші бійці. Почався справжній бій, який тривав з опівночі до другої години дня.

 Вороги називали нас «чорною бригадою», бо майже кожен бій приносив їм великі втрати. А навесні 2016 року на ворожі позиції заїхали псковські десантники. І в першому ж бою їх загинуло більше половини, тому вони запросили перемир’я і, забравши з поля бою вбитих, видно, повернулися додому.

Після Мар’їнки роту зенітників з Назаром Борищуком перевели у Красногорівку, де вони стояли, знову ж таки, на першій лінії зіткнення, звідки ворога було видно без бінокля. Далі шлях зенітників з 14-ї ОМБ проліг на полігон «Любомирка», що у Рівненській області, де проводилося бойове злагодження між багатьма військовими підрозділами.

Після цього зенітники ще два тижні стояли у селищі Станиця Луганська. Тут позиції воюючих сторін розділяла річка Сіверський Донець. А далі було оголошено демобілізацію і бійці роз’їхалися по своїх домівках.

Шоста хвиля мобілізації, до якої потрапив Назар, була останньою. Після цього до війська почали набирати військовослужбовців на контрактній основі.

— Контрактникам нині воювати не легше, — каже Назар. — Війна завжди забирає життя тисячі людей, тому її потрібно якнайшвидше закінчувати, домовлятися про її припинення, аби чоловіки, сини повернулись до своїх матерів, дружин, дітей.

Колишній боєць висловив особливу подяку волонтерам, які у важкий для української армії час годували і одягали бійців, забезпечували вкрай необхідними у той період тепловізорами, приладами нічного бачення. Честь і хвала таким людям, які вміють жертвувати заради незалежності і свободи рідної країни.

За героїзм і відвагу при несенні військової служби Назар Борищук отримав не одну нагороду. Найпам’ятніша з усіх — медаль «Захисник Вітчизни», яку йому було вручено від імені Президента України.

Наразі Назар уже не боєздатний. Велику частину здоров’я у нього забрало поранення, а ще – окопи, велике фізичне та психологічне навантаження. У холодних, мокрих, заболочених ровах, бліндажах бійці промерзали, їм доводилось переносити важкі вантажі, отримувати часті психологічні стреси від втрат побратимів, цілодобових вибухів, навколишньої розрухи.

У результаті Назар Борищук — інвалід 2-ї групи, має хворобу тазостегнових суглобів. Через біль він взагалі не міг рухатися. Один суглоб йому не так давно замінили на сучасний протез. Це дуже вартісна операція, яку мали б зробити Назару безкоштовно. Та через бюрократичну тяганину хірургічне втручання довелося оплачувати самому. Правда, дещо допомогли бійцю коштами міська, обласна влада, родичі.

На черзі — заміна тазостегнового суглоба другої ноги.

Назар потерпає від сильного болю, а просити у когось допомоги коштами соромиться. Тож наш обов’язок — підтримати колишнього зенітника, який героїчно захищав наш мир та спокій, аби він зміг повернути втрачене здоров’я.

Небайдужі громадяни можуть зателефонувати до секретаря ГО «Шепетівська спілка учасників бойових дій в зоні АТО» Лариси Бабкіної (тел. …….). У спілці можна отримати номер банківської картки Назара для перерахування пожертв.

— На даний час потребують оперативного втручання чотири учасники АТО, — сказала Лариса Володимирівна.

Євгена ЛИТВИНЧУК.

 

На знімках:

Назар Борищук на Рівненському полігоні,

Назар із побратимом Андрієм на бойових позиціях у Мар’їнці,

зенітна установка, яку бійці лагідно називали «Зойка»,

бойовий «натюрморт»,

Назар піднімав дух бійців, виконуючи українські пісні під гітару,

зенітний розрахунок, у складі якого був Назар (зліва направо): Андрій, Михайло, два Ігоря, Андрій (фото автора),

попереднього тижня Назар лікувався у травматології, проходив обстеження для наступної операції.