Близько 25 років тому Олександр Талавера ще був звичайним школярем місцевого нині НВК №3. Щодня ходив вулицями Шепетівки, відвідував музичну школу, проводив вільний час з друзями та однокласниками. А сьогодні він вже поважний професор одного з найбільших та найпрестижніших університетів Сполученого Королівства Великої Британії у місті Бірмінгем. Викладає для студентів економіку і фінанси, долучається до всеукраїнських та міжнародних проєктів, де збирають кращих умів світу, та посідає почесне шосте місце у рейтингу “Top Economic Thinkers” за версією українського “Forbes”.
У Шепетівці досі проживають родина та друзі пана Олександра, тож земляк принаймні один раз на рік навідується до своєї малої батьківщини. Під час останнього його візиту нам вдалося поспілкуватися з професором Бірмінгемського університету.
“Щоб стати викладачем у Британському ВНЗ, треба було пройти довгий шлях навчання. Спершу здобував освіту у рідній сьомій школі. Потім вступив до Острозької академії. Тоді це було певною авантюрою, оскільки у 90-ті академія була маленьким вишом у невеличкому містечку. Далі поїхав отримувати знання у нині Київській Школі Економіки. Потім два роки навчання на магістратурі у США. Згодом – докторантура у Німеччині та перша робота у дослідницькому інституті цієї країни. А у 2008 році приїхав до Великобританії і там розпочав свою професійну викладацьку кар’єру, яка вже триває близько 20 років”, – розповідає Олександр Талавера.
Він пояснює, що стати професором-викладачем мотивували далеко не фінансові перспективи.
“Визнання як науковця на території України та за кордоном – це зовсім різні речі. Те, що цінується там, не дуже цінується тут і навпаки. Тож якщо людина досягла чогось за кордоном, це не означає, що їй вдасться досягти цього ж в Україні”, – зауважує пан Олександр.
Проте британського професора з шепетівським корінням неодноразово кличуть на підмогу у розвитку українських структур. Він досі є членом редколегії “VoxUkraine” – аналітичної платформи, заснованої у 2014 році групою економістів та юристів, які працюють в Україні та за кордоном. Основною їхньою діяльністю яких є розвиток економічної дискусії та надання якісної аналітики щодо економічних та інших найважливіших процесів в Україні.
“Днями отримав запрошення взяти участь у розбудові одного українського університету”, – зауважує Талавера. Він також не виключає, що можливо колись працюватиме в Україні і на постійній основі.
“Наше життя – це лабіринт. І щораз ми зустрічаємо роздоріжжя. Зупиняємося, зважуємо де краще, а де гірше і обираємо куди повертати. Абсолютно не відомо, де ми будемо через рік-два-три. Так сталося, що я зупинився у Британії, але що буде через 5 чи 10 років, мені важко сказати. У нашому житті все можливо”, – додає з посмішкою пан Олександр.
Хоча у Шепетівці він буває не часто, проте старається бути в курсі усіх місцевих подій.
“Тут досі живе моя мама. Тому продовжую навідувати рідних і друзів. Приїжджаю орієнтовно один раз на рік. Якщо є справи у Києві, то можу бути частіше. Благо, живемо зараз у час електронних технологій: вайбер, скайп, фейсбук, – тому спілкуюся з родиною практично щодня. Але якщо я приїжджаю у Шепетівку раз на рік, це не означає, що зовсім не стежу за життям тут. З публічних груп у Фейсбук я в курсі про інфраструктурні оновлення міста, про всі місцеві дискусії, у тому числі про центральну клумбу, про проблеми з ковідом у лікарні і т.д. Теми для розмов часто беруться з соцмереж (сміється)”, – ділиться Олександр Талавера.
Які позитивні зміни у місті найбільш помітні по приїздах у Шепетівку однозначно судити не береться.
“Бачив, що у Шепетівці вже є два супермаркети “АТБ”, “Дружба” оновлюється. Ну Шепетівка все ж райцентр і як-не-як розвиток є. Звичайно, коли ви тут щодня, то ці зміни не так помічаєте. Я не є експертом з архітектури чи міських середовищ, тож не маю морального права щось оцінювати. Але ззовні, що найбільше впадає в око, у Шепетівці немає узгодження між інфраструктурними спорудами, зовнішньою рекламою, вивісках – все у різних стилях та кольорах. Хоча насправді засилля зовнішньої реклами – це проблема більшості пострадянських країн. Тому що в один момент дали багато демократії і кожен “як вміє, так і малює”. Міста не мають якогось загального власного стилю. Шепетівці, звичайно, є куди рости, але щоб вона стала умовним Івано-Франківським, то на це ще потрібен час. Це такі мої особисті суб’єктивні думки та враження”, – говорить пан Олександр.
Він також зауважує, що Україна загалом має свої переваги над іншими країнами, до яких ми звикли та вже сприймаємо як належне.
“Перекинути гроші через банкінг з телефону у телефон в Україні дуже просто і справа хвилини часу. При цьому у Британії це насправді важко, все лише через банк. Є певні блага, до яких українці звикли, а за кордоном це ще поки не працює. Загалом комп’ютеризація, діджиталізація, портал державних послуг “Дія”… – вагомий розвиток для країни”, – додає британський науковець.
І повертаючись до думки про Шепетівку зауважує:
“Для мене Шепетівка – це насамперед ностальгічні спогади про дитинство і безтурботну юність. Завжди цікаво сюди повертатися, згадувати, як все було. Приємно тут зустрічатися і спілкуватися з рідними та друзями. Цього разу було бажання зайти до своєї рідної школи. Ну і просто пройтися вулицями завжди цікаво. Також радію, що маю тут давніх друзів-однокласників. Яким, наприклад, у вівторок можу написати, що приїжджаю у Шепетівку, і в п’ятницю вже проводити з ними вечір у приємному спілкуванні. У Британії мені потрібно було б домовлятися про зустріч за 2 місяці наперед, бо у всіх все розписано і це треба додавати в особистий календар планування. У цьому ще одна велика перевага українців”.
І на завершення розмови професор Бірмінгемського університету з шепетівським корінням Олександр Талавера радить:
“Не бійтеся пробувати, тоді завжди чогось досягнете”.
Спілкувалася Марина ЛОЖКІНА.