У сім’ї Лариси Бабкіної із села Великої Медведівки сталася неординарна подія — понад два тижні тому до їхньої оселі прибився бусол.

Одного дня після похорону родича сім’я йшла дорогою до своєї хати. Птах спочатку летів угорі, а потім сів на дорогу перед людьми і… попрямував разом з ними до їхнього подвір’я. Він клекотав до господарів обійстя і ті зрозуміли, що «небесний гість» хоче їсти. Нагодували його несолоним оселедцем, бо свіжої риби не знайшли.

Задоволений частуванням птах злетів на дах хліва, а увечері спустився додолу. Сім’я, погодувавши бусла, зачинила його на ніч у клітці з курми. Ті спочатку незадоволено кудкудакали, а потім призвичаїлись до крилатого красеня. Перестали гавкати на прибульця й собаки. Видно, пернатий, який поважно походжав двором, також прийшовся їм до вподоби.

Наступного ранку Бузько, так назвали члени сім’ї Бабкіних птаха-мандрівника, знову поїв і полетів. Усі думали, що він приєднався до своєї зграї. Але незабаром  з’явився на обід. Потім, знову політавши, не забарився і на вечерю.

Призвичаївся птах до людей і нової обстановки дуже швидко. Коли хоче їсти, то смикає когось із родини за штани, спідницю, руку, а то й сам заходить до літньої кухні за смачненьким.

Саме у цю пору найменша донька Лариси Бабкіної чекала народження дитини. Вона приїхала до мами на час декретної відпустки. І через тиждень після появи Бузька на обійсті у доньки успішно пройшли пологи і вона подарувала  прабабусі Галині та бабусі Ларисі хлопчика Тимура, який став шостим правнуком і внуком для обох жінок.

У народі часто кажуть, що немовлят знаходять у капусті. А для родини Бабкіних прикмета, що дитинчат приносять лелеки, стовідсотково підтвердилась. Після такої радісної події Бузько став у родині ще більш шанованим. Його годують свіжою рибкою, курячими шийками, з подвір’я не виганяють, а з нетерпінням чекають повернення після повітряних прогулянок.

У селі вже знають, що у родині Бабкіних поселився бусол.

До речі, у цього птаха безліч народних назв: булос, чорногуз, бусил, бусько, боцян, гайстер. І, звичайно, ж – лелека. Саме він є оберегом українського народу. Таким, як верба, калина, барвінок, чорнобривці, рушник. Лелека – символ любові до батьків, любові до рідної землі.

Кажуть, що щасливим є той двір, де є гніздо лелеки, і щасливе те село, яке має хоча б одне таке лелече гніздо. Його, за повір’ями, обходять стороною чорні хмари та буревії.

Тож нехай справджуються усі ці прикмети для великомедведівчан. А поки сільські діти ватагою носять їжу для Бузька, дорослі гадають, звідки ж він, чи,  бува, не відстав від зграї при перельоті у теплі краї?

На одній лапі чорногуза прикріплене кільце. Сім’я Бабкіних його не знімає, припускає, що таким чином зоологи вивчають міграційні шляхи птахів. Пані Лариса зауважує, що вони, звісно, хотіли б встановити контакт із зоозахисниками, щоб порадитись і, можливо, помістити прибульця у природне середовище, де він зможе адаптуватися і приєднатися до якоїсь зграї.

 У той же час родина дуже радіє появі лелеки на подвір’ї і запрошує усіх молодят, хто хоче мати поповнення, заходити до них і просити у Бузька принести їм у дзьобі сина чи донечку. Звісно, необхідно задобрити його свіжою рибкою.

Записала Євгена ЛИТВИНЧУК.

Фото надала сім’я Бабкіних.