Одинадцять кілометрів. Саме стільки долають пішки жителі села Чотирбок, коли ходять у справах до села Ліщан на Ізяславщині. Про це ми випадково дізналися у день позачергових виборів депутатів Верховної Ради. Тоді діставалися навпростець із Чотирбок у Вербівці.

 

…Стоїмо на автозупинці «Чотирбоки». Це майже навпроти того місця, де дорога із села «стикується» з автошляхом Н-02. Праворуч від нас – його ділянка, яка «веде» до Грицівського перехрестя. А якщо завернути ліворуч – то трохи далі поворот на Вербівці, а затим – межа Шепетівщини з Ізяславським районом.

Зауважуємо, як з боку Чотирбок на дорогу Н-02 виходять чоловік і жінка з дитячим візком. Швидкою ходою крокують у потрібному нам напрямку.

«За кого збираєтеся сьогодні, у день виборів, віддати свої голоси?», – цікавимося у незнайомців, підбігаючи до них зі «свого» боку дороги.  

«Ми не плануємо сьогодні голосувати взагалі», – чуємо у відповідь.

22-річний працівник чотирбоківської цегельні Олександр Криворчук і 21-річна домогосподарка Дарина Моргун, як виявилося, йшли пішки із Чотирбок до села Ліщан Ізяславського району. Де, як нам стало зрозуміло, мешкає мама Дарини. Добиралися туди з маленькою, семимісячною донечкою Майєю (весь час, доки ми спілкувалися, вона міцно спала у дитячому візочку).

За словами Дарини, так, як вони, робить багато селян. Як із «цього» (себто, шепетівського), так і «того» (ізяславського) боку. Чому? Бо автобус «Київ–Тернопіль» не завжди на «вимогу» таких «мандрівників місцевого значення» зупиняється. Мало толку і від автобуса «Хмельницький–Ізяслав», бо рейси є лише тричі на день.

Олександр із Дариною нам розповіли, що пішки до Ліщан йти буває швидше, ніж чекати на зупинці на якийсь транспорт. Тим більше, що автобуси часто порушують графік руху. Ну, а підводи вже не так інтенсивно «курсують», як колись…

«Пішки – близько двох годин йти. А як верхи на коні їздила – то і десяти хвилин вистачало», – уточнила Дарина Моргун.

Як виявилося, вона колись у Ліщани і назад неодноразово їздила конем. «Добре тримаюся верхи ще з дитинства. Навіть без сідла. Так часто хлопці колись між селами їздили, що аж коні «падали», – розповіла, посміхаючись, Дарина.

Хоча нині ХХІ століття, жителям Ліщан дуже складно добиратися до свого райцентру. А до Ізяслава треба частенько. Наприклад, коли дитина захворіє (у селі немає фельдшерського пункту, фельдшер туди навідується лише двічі на тиждень).

Тож, на думку наших співбесідників, якщо порівнювати з цим селом, то Чотирбоки «ростуть і процвітають».

Втім, навіть від «наших» Вербовець, які зовсім поряд, чотирбоківці «без коліс» практично відрізані. Маршрутки між селами не курсують. Лише є один рейс поїзда чотири рази на тиждень. Із Чотирбок у напрямку Вербовець потяг «Шепетівка–Хмельницький» відходить о 4 год. 40 хв. Зворотній рейс теж один на добу, з трьома «вихідними» днями на тиждень. Час відправлення – 12 год. 24 хв.

Так, за розмовою із Дариною та Олександром, ми дійшли до повороту на Вербівці. Сфотографувалися з ними на пам’ять, побажали один одному доброго дня і розійшлися у різні боки…

Того ж дня ми розповіли про цю зустріч на сторінці «Шепетівського вісника» у «Фейсбуку». А відтак, «спровокували» невеличку дискусію. Дописувач Петро Закалата пояснив, що, подібно до чотирбоківчан, мешканці Романова, Корчика і Хутора, у котрих немає автомобіля чи підводи, теж ходять до «сусідів» на Славутчину – у Бачманівку, Хоровець, Красностав. Така ж ситуація у Рожичній та Орлинцях. Звідти мандрують пішки до низки сіл Полонського району. Усе це для селян – звична справа. Мовляв, так було, є і буде.

Ми ж намагалися пояснити, що така ситуація з транспортним сполученням між селами Шепетівщини – це навіть не вчорашній, а позавчорашній «день». Проблема, яку терміново необхідно вирішувати.

То хто ж із нас має рацію? Про це судити вам.

Володимир КОВАЛЬЧУК.

 

На знімках:

Олександр, Дарина і маленька семимісячна Майя «подорожують» зі с. Чотирбок Шепетівського району у с. Ліщани на Ізяславщині;

цей поїзд лише раз на добу чотири рази на тиждень «сполучає» села Вербівці та Чотирбоки.

Фото Володимира КОРОЛЬКОВА.