ГОЛОВНА СТОРІНКА ГОЛОВНІ НОВИНИ Репертуар шепетівського кінотеатру змінювався двічі на тиждень

Репертуар шепетівського кінотеатру змінювався двічі на тиждень

9 переглядів

У червні-серпні 1942-го «застрибнути» на «Конго-експрес» у Шепетівці коштувало 10 окупаційних карбованців. На ті часи – цілком «демократична» сума (хліб у вільному продажу на ринку коштував 130-150 крб.). Тож до місцевого кінотеатру «Аполло» на цей та інші художні фільми сходилася надзвичайно строката публіка.

За часів німецько-нацистської окупації України головне приміщення для публічного показу та перегляду звукових кінофільмів у Шепетівці розташовувалося на вулиці Головній (нині – Героїв Небесної сотні).

Так-так, саме у тому будинку на 450-500 «посадкових» місць, зведеному 1928 року, який після радянсько-німецької війни став вельми популярним центром проведення дозвілля, а нині очікує на «облагородження» від інвесторів.

За станом на 1942 рік кінотеатр, про який йдеться, називався «Аполло» – на честь одного з олімпійських богів, покровителя музики, віщування і лікування. Стрічки там «крутили» щодня, крім вівторка та четверга. Тричі на тиждень сеанси починалися о 16-й. У понеділок і середу – пізніше, о 18.30.

Квитки продавалися у день показу фільму, починаючи з 14-ї години. Ціни на них стартували від чотирьох окупаційних карбованців і, залежно від популярності фільму, сягали десяти.

Оскільки коротенькі анонси «Аполло» регулярно друкувала газета місцевої окупаційної адміністрації «Нова Шепетівщина», нині можемо скласти уявлення про те, що саме керівництво Третього Рейху «проповідувало» засобами кінопропаганди.

Отже, 14-15 червня у головному шепетівському кінотеатрі показували «Зоря над Ріо». Цей фільм, певно, було відзнято «у відповідь» на кінострічку «Ріо», створену німецьким режисером Джоном Брамом. Адже він у другій половині 1930-х «проміняв» Третій Рейх на американський Голівуд.

У кінотворі йдеться про французького фінансиста Пола Рейнара, якого за банківське шахрайство засуджують до 10-річного ув’язнення у виправній колонії в Південній Америці. Його дружина Айрін їде услід за чоловіком у Ріо-де-Жанейро, де незабаром закохується в американського інженера Білла Грегорі. Після втечі Поль бачить, що дружина кохає Білла і хоче його вбити, проте слуга Поля, намагаючись зашкодити пострілу, випадково вбиває свого господаря.

А 23-24 серпня у нашому місті демонструвався фільм «Кора Террі». Головні героїні цієї німецької мелодраматичної історії 1940 року випуску – сестри-близнята Кора і Мара, еквілібристи цирку. Якось вони обоє, дівчата з різними характерами, закохалися в одного скрипаля. На відміну від своєї скромної у поведінці сестри, «вибухова» за характером Кора насолоджується життям «на повну».

Одного разу, під час чергового циркового виступу, Мара падає і отримує серйозну травму ноги. Тепер вона не може виступати на сцені, тож вирішує присвятити себе вихованню доньки Кори. Услід за нею вирушає у гастролі до Алжиру. Там сестри посварилися, причому настільки, що Мара застрелила Кору.

Друг сім’ї узяв на себе провину в загибелі Кори. Втім, не просто так. Адже відтоді Мара мусить виходити на сцену під ім’ям Кори і навіть спілкуватися з оточенням загиблої.

У другий місяць літа шепетівчанам в «Аполло» було презентовано фільм «До нових берегів». Своєю популярністю він у багато чому завдячує головній героїні – популярній лондонській співачці Глорії Вейн. Вродливий чоловік Альберт Фінсбурі упадає за нею і незабаром завойовує її серце. Але його обраниця звикла до розкішного життя.

Скориставшись цією звичкою жінки, Альберт підробляє чек на значну суму і втікає до Австралії. Проте це не вплинуло на почуття співачки до нього. Вона бере провину за підробку банківського чека на себе. Це обходиться їй у сім років каторжних робіт на далекому австралійському континенті, куди раніше виїхав її коханий.

Також у кінотеатрі «Аполло» у різні дні літа 1942 року йшли фільми «Я маю сина», «Як би щасливим бути», «Шлюб з перешкодами», «Увесь Відень танцює», «Любов і математика», «Білий бузок», «Кельнерка Ганна», «Парубоцький рай», «Ненета». Судячи навіть із назв, місцевому населенню демонструвалися переважно німецькі кінострічки пригодницько-розважального жанру.

Але, як пише сучасний історик М.Михайлюк, тодішніх наших земляків насамперед цікавила воєнна кінохроніка й документальні фільми про життя остарбайтерів. Однак німецька кінохроніка, яку зазвичай «крутили» перед початком художнього фільму, демонструвалася із запізненням. Перекладачі не встигали працювати оперативно, а відтак втрачалася актуальність новин.

Також у кіножурналах часто показували вбитих або полонених червоноармійців, різні фальсифікації про руйнування міст. Тому багато хто виходив із кінотеатрів (а отже, і з шепетівського «Аполло») з поганим настроєм. Таким чином, ідеологічна складова нацистської кінопропаганди очікуваного результату майже не давала.

Ілюстрації з Інтернету.

Залиште Ваш коментар
Перевести