На шпальтах нашої газети уже не раз обговорювалися болючі проблеми розвитку медицини нашого краю. На жаль, попри сподівання, що держава таки спроможеться її підтримати, ситуація у цій галузі, яка склалася цього року з фінансовим забезпеченням, не витримує жодної критики.

Зрозуміло, це непокоїть і медиків Шепетівщини, і органи влади, і наших читачів. Тож щодо цієї актуальної теми редакція газети звернулась за коментарем до голови районної ради Петра ДЗЯВОРУКА.

 

Знаєте, за останні роки ми так багато чули про розвиток галузі охорони здоров’я, про реформи, про збільшення зарплат, що й не зогляділися, як вона стала повільно «помирати». І якщо так буде продовжуватися, то ось-ось почнеться її «агонія».

— Петре Францовичу, дозвольте з Вами не погодитися. Адже не раз говорилось про певні зрушення на так званому первинному рівні: будівництво амбулаторій, придбання автомобілів, ремонт ФАПів тощо.

А ніхто і не збирається це заперечувати. Справа в іншому: якщо говорити з точки зору медицини, то лікарю важливо, щоб у його пацієнта дві руки були однаково здорові, працювали однаково. А що у нас?

Так, відбувся певний розвиток первинної ланки, навіть з’явились молоді спеціалісти на селі, які повірили у перспективу. Але паралельно (ось уже два роки поспіль) відбувається дискримінація інтересів вторинної ланки. Хіба можна так, щоб один лікар отримував близько 20 тис. грн, а інший (бо він працює на вторинному рівні) з таким же дипломом — 5-6 тис. грн. Де справедливість? Невже робота «вузького» спеціаліста менше вартує? Думаю, що ні.

Й без того складна ситуація між цими ланками рік у рік буде ще більше ускладнюватися. Така ситуація, таке бачення – це дорога у глухий кут.

Отож, Ви заперечуєте, що потрібні реформи?

— Не потрібно, як на мене, «чіплятися» за слова. Реформи потрібні, тут тільки сліпий цього може не помічати, але, і я про це неодноразово говорив на сторінках вашої газети, вони повинні бути, якщо навіть і не популярними, проте послідовними, розумними, підкріплені цілими низками державних програм.

Що Ви маєте на увазі?

— Послухайте і самі зробіть висновок. Наведу кілька конкретних прикладів, щоб читачі нас зрозуміли.

Перший. Ще у 2015 році нам передали з державного бюджету вузлову лікарню, а коштів не додали ні копійки, хоча ч. 2 ст. 67 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко говорить, що з передачею лікарні потрібно передавати і фінансовий ресурс. А цього не було зроблено.

Другий. З 1 липня цього року мала розпочатися реформа вторинної ланки. Уряд пообіцяв додатково виділити 3 млрд. грн. на розвиток поліклінік та лабораторій, за умови, що на базі лікарень будуть створені некомерційні комунальні підприємства. Ми це зробили. І що? Посипались заяви, що через різні обставин реформа вторинної ланки не зможе розпочатися.

Ось такі факти. Це свідчить про те, що плани й цілі так званого реформування не були чітко доведені до суспільства, не було враховано ні структуру мережі закладів, ні їхні потреби у фінансуванні.

Основна біда не стільки в тому, що немає коштів (їх завжди не вистачало), скільки в тому, що немає логічної, послідовної політики. За останні роки з яких тільки джерел не обіцяли фінансувати вторинний рівень, як тільки ці лікарні мали називатися, але, зрештою, усе зводилось до одного: кошти мали знаходити у місцевих бюджетах — і на зарплату, і на енергоносії, і на ремонт. І це по усіх бюджетних галузях. То хіба так можна?

А хіба це не так? Хіба не зросли бюджети місцевих громад?

— Нас усіх в цій справі так гарно обдурили, що, дивлячись на лимон, потрібно було говорити, який він солодкий. Так-так. Кошти з районного бюджету забрали у бюджети ОТГ, які і не хочуть фінансувати вторинну ланку, і не несуть жодної відповідальності за її роботу.

Знаєте, як на мене, спрацював досить простий український принцип: спочатку з’їмо твоє сало, а потім — кожен своє окремо. Ось така ситуація. Хоча кожен знає (не хочу називати конкретні цифри), що люди з усіх сіл району їдуть лікуватися у місто.

Хочу, щоб мене правильно зрозуміли колеги: нам потрібно у цей складний період об’єднуватися, не дати зруйнувати те, що є, бо, рано чи пізно, потрібно буде відповідати перед тими ж людьми.

То що ж все-таки робити?

— Важко сказати однозначно. Але спробую, як кажуть, у певній послідовності сформулювати свою думку.

Перше, основне і нагальне. На законодавчому рівні необхідно передбачити фінансування вторинного рівня кожною громадою відповідно до кількості населення, яке отримує медичні послуги, бо у проекті Закону України «Про внесення змін до Конституції» знову про це нічого не сказано. Ось так.

Наступне. Держава вже сьогодні повинна вжити усіх заходів щодо передачі усієї державної медичної субвенції. Хочу нагадати читачам, що у попередньому році її було заплановано на рівні 64 відсотки від потреби, у поточному – на рівні 57 відсотків. А звідси й дефіцит заробітної плати. Повірте, якби нам додали оцих 43 відсотки, ми б ні у кого не просили коштів на виплату заробітної плати.

І ще про одне треба сказати: законом передбачена норма — 5 відсотків ВВП на охорону здоров’я. Якби це виконувалось, то коштів вистачало б і на розвиток.

Не знаю, чи підтримають мене медичні працівники, але я про це вже говорив не один раз: країні потрібна страхова медицина. Саме вона – ознака реальної, а не віртуальної допомоги держави. Саме страхова медицина може стати рятувальним кругом не тільки для медичних установ, а, насамперед, для людей. Здорові платять за хворих, держава – за дітей і пенсіонерів.

І ще одна моя суб’єктивна думка: враховуючи тотальне зубожіння простих людей, їхню неспроможність платити за так звані окремі медичні послуги, можливо, на перехідний період (2-3 роки) запровадити в Україні бюджетно-страхову медицину. Що я маю на увазі? Хоча б на мінімальному рівні залишити державну медичну субвенцію, а обов’язкове страхування забезпечувало б усі інші видатки.

Як бачимо, до спільного знаменника прийти нелегко, але шукати його конче потрібно вже сьогодні.

Тож, судячи із Ваших слів, медицина Шепетівщини має право на життя, адже, попри всі труднощі, вона розвивається…

— Так, маємо і певні елементи страхової медицини, особливо це відчутно у вузловій лікарні. І, як наслідок, – поліпшення надання медичних послуг для пацієнтів, є тісна співпраця з меценатами у керівництва ЦРЛ. Саме завдяки меценатам вже цього року ведуться роботи з ремонту приймального відділення, яке має велику перспективу.

Скажу відверто, за останні 2-3 роки значно змінилась естетика окремих відділень центральної районної лікарні, попри все дещо покращилась і матеріальна база. Я хочу за це щиро подякувати усім медичним працівникам (від молодшої медичної сестри до головного лікаря), нашим спонсорам, які у цей нелегкий час підтримують нас.

Хочу бути оптимістом і повірити в те, що, нарешті, буде ухвалена зрозуміла і ефективна модель медичної системи, адже у новій Верховній Раді, від якої ми очікуємо змін у сфері медицини, є достатньо медиків-професіоналів. Тож, якщо ви уважно стежили за її засіданням у перший день, 29 серпня, то цю проблему вже порушували окремі народні депутати. Думаю, що і народний депутат від Шепетівщини Олексій Жмеренецький почує і підтримає нас.

Дякую Вам за коментар.

Володимир НИТКА.