Нелю Йосипівну Бунечко знають і поважають у місті, районі, в області як високопрофесійного фахівця і досвідченого, творчого управлінця у галузі освіти, непересічну особистість, мудру, доброзичливу, інтелігентну людину. Цей перелік чеснот ювілярки продовжать її колеги, які ініціювали написання цієї розповіді, так би мовити, колективного портрета Вчительки з великої літери. Визнання цілком заслужене, а спадок її діяльності неоціненний.
Неля народилася на Славутчині у сім’ї вчительки української мови та літератури Ніни Федорівни та завідувача із заготівель Йосипа Івановича Бронічів. Закінчила Хмельницьке педучилище за спеціальністю «викладання у початкових класах», а згодом отримала диплом вчителя математики Рівненського державного педінституту.
На освітянській ниві працювала майже пів століття, пройшовши шлях від вчителя математики до директора найбільшої у нашому місті середньої школи № 7 (НВК № 3), від завідувачки методичного кабінету до начальника управління освіти міськвиконкому. Паралельно багато років викладала у рідній школі креслення, математику.
І на рівні області звучало ім’я ювілярки. Вона була президентом обласного клубу керівників навчальних закладів «Співробітництво», очолювала Асоціацію директорів ліцеїв, гімназій, колегіумів Хмельниччини. Визнана переможницею обласного конкурсу у номінації «Кращий начальник управління освіти області», удостоєна премії імені Миколи Дерманського. До того ж нагороджена нагрудними знаками «Відмінник народної освіти» та «Відмінник освіти і науки України», уже не кажучи про численні Почесні грамоти.
А ще протягом чотирьох років (1998–2002) була заступником Шепетівського міського голови з гуманітарних питань. Ініціювала створення різних громадських об’єднань за інтересами. Зокрема, працював «Клуб ділових жінок», ветеранська «Світлиця», мистецька студія «Доля», яка і досі успішно діє, а цього року відзначатиме 25-річчя з часу заснування.
Торік ювілярка вийшла на заслужений відпочинок.
Це короткі віхи професійного життя Нелі Йосипівни. А щодо особистого, то вона поєднала свою долю з Віктором Бунечком. Він був відомим вчителем математики, директором ПТУ спеціального закритого закладу, майстром на всі руки, захоплювався технікою. Практично «з нуля» побудував свій будинок. А на підсобних роботах у нього працювала дружина — Неля Йосипівна. На жаль, Віктор Васильович рано пішов із життя, йому ще й 40 років не виповнилося…
Їхня донечка Алла стала золотою медалісткою НВК № 3. Успішно закінчила університет. Нині вона — підприємиця крафтового бізнесу. Радує ювілярку і онук Олександр, нині — студент КПІ.
Багато вітань і теплих спогадів надійшло на адресу ювілярки.
— Під керівництвом Нелі Йосипівни середня школа № 7 (нині – НВК №3) набула нового, сучасного вигляду. Вона розвивалася й модернізовувалася. Дітей було більш як 1500. Тож працювали у дві зміни.
Директор завжди зустрічала учнів і вчителів у коридорі, а увечері усіх проводжала додому. Уроки розпочиналися о 8-й ранку, а закінчувалися пізно — іноді після 21-ї години.
Створювалися нові кабінети. До речі, перший комп’ютерний клас був відкритий саме у нас, у 1993 році. Мав честь його облаштовувати.
Неля Йосипівна підтримувала впровадження сучасних технологій, створювала комфортні умови для вчителів і для навчання учнів. Весь прилеглий до нашого закладу мікрорайон вчився працювати на комп’ютерах, — розповідає вчитель інформатики та фізики Сергій Савич САМСОНЕНКО. — Життя вимагало змін. І це тонко відчувала і розуміла наша керівниця. У ті роки у школі активно працювали різні студії та гуртки, зокрема, лінгафонний кабінет для початкових класів, радіо-клас, факультатив з радіоелектроніки. Школа була із поглибленим вивченням військової справи.
Неля Йосипівна особливо дбала про підбір високопрофесійних кадрів. Її заступниками були Валентина Костянтинівна Глєбова, Марія Феодосіївна Фіголь, Наталя Олександрівна Григор’єва, Лариса Романівна Данькевич, Анатолій Миколайович Кондратюк, Галина Іванівна Піголь та Олег Миколайович Попович. Вони працювали разом з нею, як нині кажуть, у режимі «24/7», з цілковитою віддачею.
Я завжди дивувався і вражався надзвичайною працездатністю, ініціативністю, енергією, творчим підходам Нелі Йосипівни. Саме завдяки їй наш НВК № 3 став взірцевим.
Всі роки було комфортно працювати з Вами, шановна Неле Йосипівно. Ви завжди уміли вислухати думку вчителя, обговорити і знайти порозуміння. Мабуть, головна Ваша риса — людяність, а також безмежна любов до дітей та повага до колег. За це Вам велика вдячність від шкільної спільноти! Зичу міцного здоров’я, щастя, активного довголіття!
— Моє знайомство з Нелею Йосипівною Бунечко відбулося 2002 року, коли вона вдруге очолила заклад. У той період я працювала заступником директора з виховної роботи та відповідала, зокрема, за організацію загальношкільних заходів, розповідає директорка НВК № 3 Лілія БАБАК. — Було нелегко, особливо із дворовими святами. І якщо я виконувала своєрідну роль автора сценарію, то Неля Йосипівна безумовно була режисером кожного дійства: технічне оснащення, розстановка учасників, часова модель, кількість гостей та безліч інших моментів — ніщо не залишалось поза її увагою. Крім того, вона була ще й авторитетним продюсером — жодне свято не обходилось без представників батьківського комітету, органів влади, громадських організацій, друзів школи.
Стиль управління Нелі Йосипівни, на мою думку, вирізнявся, насамперед, надзвичайно високим рівнем особистої відповідальності за усі напрямки діяльності. Вимогливість, принциповість, контроль органічно поєднувались з особистим прикладом, справедливістю, здатністю допомогти, дати справді мудру пораду.
Пам’ятаю, як перед черговою серпневою педагогічною конференцією я по кілька разів переписувала свій виступ. «Запам’ятайте, — казала Неля Йосипівна, — він не має бути статистичним звітом, а має вразити, запам’ятатися, надихнути на роздуми і торкнутися найтонших струн людської душі. І виглядати при цьому маєте і по-діловому, і вишукано водночас».
З під її крила, так би мовити, «вийшла» не тільки я, а й відомі керівники закладів освіти та позашкілля Шепетівщини — Олег Попович, Тетяна Регула, Наталія Щур.
Неля Йосипівна була і залишається справжньою патріоткою своєї школи. Ми завжди відчували це. За будь-якої нагоди сприяла у допомозі рідному закладу.
Я й досі підтримую теплі, дружні стосунки з Нелею Йосипівною. У неформальному позаробочому спілкуванні це надзвичайно привітна та доброзичлива людина, щира, невимушена, толерантна.
Упродовж останніх років я мала можливість працювати з Нелею Йосипівною, яка не тільки високопрофесійний управлінець, але знана у місті вчителька математики і креслення, яку люблять і пам’ятають учні, дякують батьки. Вона, до речі, є головною редакторкою книг «Освіта у Шепетівці», «Освіта Шепетівки».
Неля Йосипівна завжди відкрита до спілкування, товариська, ніколи не залишається осторонь людської біди. Її ім’я уже вписано в історію закладу, міста, області.
А директорка Судилківського ліцею Тетяна РЕГУЛА зауважила:
— Для мене Неля Йосипівна Бунечко — непересічна особистість, колоритний керівник, справжній приклад цілеспрямованості, натхнення та творчості, моя наставниця у великій освітянській родині Шепетівської середньої школи № 7. Вона давала мені важливі знання, мотивувала і стимулювала.
Саме Неля Йосипівна допомогла мені повірити у себе, спонукала до самореалізації та стала невичерпним джерелом саморозвитку. Мудрість і підтримка цієї жінки допомогли мені стати тим, ким я є сьогодні. Саме вона навчила мене вірити у себе та активно шукати шляхи вирішення будь-яких завдань.
Шановна, дорога Неле Йосипівно! Я вдячна Вам за турботу і опіку, за Ваше розуміння, за те, що прощали помилки, і за те, що навчали їх виправляти.
Дякую ще і за те, що завжди були поруч у потрібний момент.
Многії літа Вам під мирним небом!
Марія ФІГОЛЬ, колишня заступниця директора, переконана, що лише освіти для людини замало, необхідне ще й обдарування. Одне без одного — пів справи:
— Поєднувати розум із доброю метою — запорука багатьох успіхів у праці Нелі Йосипівни. До кожного вона підбирала отой невидимий ключик. І в цьому було її мистецтво керувати людьми. Вміння знайти підхід до кожного сприяло грамотній організації педагогічного колективу на високі досягнення у роботі, суть яких — не кількість, а якість.
Скільки сил і здоров’я треба було докласти, щоб довести доцільність і ефективність усіх нововведень у навчальний процес. Це і зовнішня диференціація (класи високого і середнього рівня здібностей, класи вирівнювання), і клас випереджаючого навчання (шестирічки за три роки). Це і розвивальне навчання, й інтеграція предметів. Усього не перелічити…
Неля Йосипівна — людина високої моральної чистоти, у якої совість була мірилом своєї правоти, а строгість рішень важливішою від чужих думок. Я дякую долі, що змогла працювати з таким керівником, педагогом з великої літери.
Завоювати і зберегти добре ім’я коштує дорого. Проте Неля Йосипівна заслужила велику пошану серед батьків і колег-педагогів Шепетівки, які щиро вдячні їй за сучасну школу, за безмежну відданість педагогічній справі.
— Життя швидкоплинне. Але все, що залишається з людиною назавжди, — це її спогади: спогади про друзів, про родину, про колег.
Як можна забути таку жінку і ситуації, у яких ми опинялися разом, пропрацювали багато років поруч, — розповідає вчителька початкових класів Валентина ГНАПОВСЬКА. — Це ж тільки Неля Йосипівна могла так реагувати на наші нав’язливі прохання, скарги, вимоги.
Пригодую, як мені конче потрібно було вирішити одне важливе нагальне питання. Довгий шкільний коридор. Тиша. Ідуть уроки.
У коридорі лише вона — строга директорка. Як підійти? Як сказати? Похапцем біжу за нею, щось говорю. Реакції не отримую.
Кажу: «Неле Йосипівно, можна до Вас «підлизатися»?». На її обличчі з’явилась ледь помітна посмішка. І ось переді мною постала уже інша, добра, чуйна людина, здатна у будь-яку хвилину відгукнутися на прохання своїх підлеглих, зрозуміти їх. І моє прохання, яке я так боялась озвучити, було одразу вирішено.
Вдячна за все! Пам’ятаю усе!
— Ностальгія за шкільними роками дуже тепла й емоційна, — доповнює колег вчителька Олена ДМИТРУК. — Це справжня скарбниця спогадів, що має особливе значення для кожного випускника.
Моя старша школа, мій життєвий вибір, час моїх утверджень як особистості відбувалися під директорським крилом Нелі Йосипівни. Саме вона вчила, що завжди є шлях до зростання. Головне — щиро хотіти цього і зробити усе можливе або навіть більше. А пророчі слова на випускній стрічці, які закликали повертатися до школи, стали дороговказом на моїй педагогічній стежині.
Зрештою, моє становлення як учителя теж відбувалося під началом цієї мудрої керівниці. Завжди пам’ятаю, як відчувала материнське тепло від наставниці, її підтримку, турботу. Як вона допомагала почуватися цінною та важливою, сприяла особистісному і професійному зростанню.
Із щирою вдячністю сердечно бажаю дорогій Нелі Йосипівні добра і благополуччя, залишатися такою ж енергійною, неймовірною жінкою, яка запалює серця!
— Є люди, які роблять цей світ добрішим, — говорить вчителька трудового навчання Лариса МОКРОУЗ. — Приємно знати, що вони поруч, а тим більше, якщо це твій керівник. Саме такою була і є Неля Йосипівна — мудра, добра, щедра душею людина, небайдужа до чужої біди. Вона завжди поспішить на допомогу безпосередньою участю, порадою, підтримкою, добрим словом.
Про таку допомогу може сказати кожен, хто знайомий з Нелею Йосипівною. І я теж відчула її підтримку, коли виникла складна життєва ситуація. На той момент Неля Йосипівна, навіть не будучи уже директором, сприяла вирішенню моєї проблеми.
Висловлюю їй щиру вдячність. Завжди ціную і буду пам’ятати те добро, яке ювілярка зробила для мене. Бо якими б сильними ми не були, підтримка збільшує наші сили і додає упевненості.
Нехай добро повертається Вам, шановна Неле Йосипівно, здоров’ям, благополуччям, щедрими руками допомоги у потрібну мить!
Валентина ЛІЩУК, вчителька фізики, додає:
— Ми завжди дивувалися самодисципліні, витримці Нелі Йосипівни, вмінню будь-яку проблему розв’язати безболісно, вказати на упущення і делікатно зауважити, як би вийти з цієї ситуації.
Були моменти, коли вона заслужено «відчитає», а потім попросить вибачення. Саме таке трапилося зі мною. Я вдячна їй за таку відвертість і щирість.
Загалом ніхто не ображався, бо знали, що директорка вчиняє по совісті і правді. Пам’ятаю, щоб якось зняти напругу під час зборів, навіть вірш продекламує або пісню заспіває.
А ще вона застерігала, що не можна недооцінювати роботу інших. Адже ми часто не знаємо, яка ціна успіху того чи іншого вчителя, його учня.
У школу № 7 прийшла 33 роки тому. Тоді, у 1990-х, нелегко було працювати — зарплату затримували місяцями, іноді виплачували «бартером». Але Неля Йосипівна вміла згуртувати колектив. І ми вірили, що подолаємо усі негаразди. У школі завжди панував порядок.
— Неля Йосипівна — людина щедрої душі з великим добрим серцем, сповненим любові, чуйності, небайдужості до чужого болю. Мабуть усі епітети, які стосуються хорошої людини, властиві їй. І це не просто слова. Це стиль життя нашої ювілярки.
Жертвуючи власним часом, а іноді й здоров’ям, вона завжди прийде на допомогу, для кожного знайде теплі, мудрі й необхідні слова підтримки.
Хоча вона не набагато старша від мене, та саме Нелю Йосипівну я вважаю своєю наставницею і методисткою. Моє становлення, як вчителя, мої досягнення — це її заслуги і вклад. Усе життя я пам’ятатиму мудрі поради своєї директорки, коли ми працювали в одному колективі. За це я безмежно їй вдячна.
Та особливо важливою була участь Нелі Йосипівни у моєму житті у час непоправного горя, коли загинув мій син. Майже щовечора, коли я залишалася вдома наодинці, вона телефонувала мені і знаходила такі слова підтримки, які важко знайти будь-кому у такій ситуації. Її увага, людяність, мудрість, разом із підтримкою друзів, допомогли мені пережити найважчі перші місяці.
Перед святами Неля Йосипівна запрошувала мене до себе, щоб я не залишалася вдома сама. Чи багато знайдеться людей, які так щиро піклуються про своїх колишніх підлеглих, а тепер уже просто приятелів?
Завжди пам’ятатиму те душевне тепло, яке Неля Йосипівна дарує мені, добросердечність, щирість і чуйність. Якби у світі було більше таких людей, як Неля Йосипівна, то ця планета була б прекрасною.
Найтепліші вітання з ювілеєм! Нехай те добро, яке Ви даруєте людям, повертається сторицею і додає здоров’я, енергії та сили! — написала Любов УКРАЇНЕЦЬ, колишня вчителька НВК № 3, мама полеглого Героя України Володимира Українця.
Алла ГАЙДАЙ донедавна працювала завідувачкою відділу сім’ї та молоді виконкому міської ради. З приємністю розповіла про роки співпраці та дружби з Нелею Йосипівною.
— Завжди захоплювалася безліччю її чеснот. Однією з найцінніших є вміння і бажання брати на себе відповідальність, не оминаючи ні проблем, ні людей, які потребують її допомоги. У дружбі — це завжди простягнута рука. У роботі — це, насамперед, орієнтація на результат.
Працюючи заступником міського голови у період цілковитого безгрошів’я у міському бюджеті, Неля Йосипівна намагалася по максимуму допомагати людям, залучаючи спонсорів і благодійників, гуртувати членів громади, різні конфесії, об’єднувати людей за інтересами. Саме з її ініціативи розпочали свою діяльність десятки об’єднань — жіночі, ветеранські, громадські організації, які позитивно позначилися на громадській активності шепетівчан.
Вона усіляко сприяла розвитку культури і соціальної сфери, молодіжного руху. А чого вартували кроки щодо відновлення парку культури і відпочинку, занедбаного на той час… Підприємства, установи, громадськість були організовані на розчищення і реставрацію захаращених паркових локацій і майданчиків.
А скільки дітлахів отримали можливість оздоровитися і відпочити у дитячому таборі «Пролісок» поблизу «четвертих» ставків, роботу якого було організовано за її зусиль і сил громади. Працював кінотеатр, було прийнято у власність міста і збережено басейн, змінено оформлення сцени в будинку культури (яке служить до цього часу). І ще багато чого задля виживання і розвитку гуманітарної сфери міста у той нелегкий час.
Неля Йосипівна повсякчас оточує себе людьми, відданими справі, а не особисто їй. Вона завжди уміла підтримати і вшанувати професіоналів у кожній сфері діяльності. Тому і зараз ця сильна, креативна жінка, патріотка міста, не займаючи посад, для багатьох залишається беззаперечним авторитетом, лідером думок, користується шаною у шепетівчан.
Знаний у місті та районі освітянин Павло КОРНАТОВСЬКИЙ також поділився своїми спогадами про роки співпраці з ювіляркою. Пригадав, як працювали у міському відділі освіти на початку 1980-х років: вона була завідувачкою міського методичного кабінету, а він — інструктором відділу:
— Неля Йосипівна уже тоді, як кажуть, була генератором ідей. Постійно вчилася сама та знайомила інших педагогів з новинками освіти. Потім наші стежки перетиналися, коли працювали у виконавчій гілці влади заступниками голів з гуманітарних питань: Неля Йосипівна — заступником міського голови, а я — заступником голови районної державної адміністрації. Спільно вирішували нагальні питання життєдіяльності міста і району, брали участь у різних заходах.
У 2006 році я очолив НВК № 3 після того, як Нелю Йосипівну було призначено начальником міського управління освіти. Тоді освіта Шепетівки була, як мовиться, на висоті, очолювала рейтинги успішності в області. Однозначно, це завдяки компетентності і високому професіоналізму Нелі Бунечко.
Валентина КРУПНИК, директорка Городнявського ліцею, також поділилася своїми спогадами:
— Пригадую, як мене запросили на засідання клубу творчо працюючих директорів шкіл Хмельницької області «Співробітництво». Це було на початку 1990-х років. Додому поверталася з директоркою середньої школи № 7 м. Шепетівки Нелею Йосипівною Бунечко. Обговорювали робочі питання. З нею було легко та просто: ерудиція, високий професіоналізм і водночас — виваженість у всьому, скромність і тактовність.
Вирішила побувати у школі Нелі Йосипівни. Мене вразили масштаби закладу: більше 1500 учнів, навчання у дві зміни. Я побачила сучасного лідера освіти, яка вирішувала складні проблеми, ухвалювала нестандартні управлінські рішення, захоплювала усіх своїми ідеями. У неї був якийсь життєвий промінь, яким вона заряджала колектив.
Буваючи неодноразово у цій школі, я почерпнула багато нового, цікавого для себе, як для директора. Неля Йосипівна завжди була на місці. Як кажуть, днювала і ночувала тут.
Влітку у школах діяли табори праці і відпочинку. Одного разу ми привезли своїх учнів на екскурсію у краєзнавчий музей і заразом відвідали СШ № 7, а учнів школи запросили на відпочинок у село. З того часу з ініціативи Нелі Йосипівни (а у неї завжди було дуже багато ідей) розпочала свою діяльність міжшкільна корпорація наших навчальних закладів і табір відпочинку «Екоміст».
Особливо креативними, незабутніми були засідання обласного клубу «Співробітництво», коли його президентом була обрана цілеспрямована та харизматична Неля Йосипівна Бунечко, яка окрилювала, робила щасливими усіх, хто з нею спілкувався. Це були незабутні дні. Вона уміла знаходити, домовлятися про поїздки з керівниками найуспішніших шкіл різних куточків України. Скільки пізнавального, цікавого зібрали ми у свої професійні скарбнички. Неля Йосипівна допомагала мені, коли я очолювала обласний клуб «Співробітництво».
Щиро вітаю ювілярку і зичу їй здоров’я та усіх земних благ!
До розповіді про Нелю Бунечко долучилися й колеги із Хмельниччини.
— Швидко пролетіли віхи цікавого і плідного життя. Неля Йосипівна пройшла усіма сходинками освітянської вертикалі. Як завідувачка методичної служби і очільник управління освіти Шепетівки, вона завжди дбала про освоєння педагогами новітніх напрямків педагогічної теорії й практики. Колегіально вирішувала назрілі питання. У Шепетівку приїздили за досвідом чи не з усієї України.
Ви ніколи не забували, що «учителем школа стоїть», уміли знайти щире, тепле слово для кожного, створювати таке освітнє середовище, яке сприяло духовному становленню, реалізації творчих ідей педагогів у різних проявах, задоволенню їхніх потреб та інтересів. Тісно співпрацювали з батьками, тому Вам усе задумане вдавалося.
Як колега, однодумець і подруга дякую за співпрацю, спільний життєвий шлях довжиною у понад 35 років. Здорового довголіття Вам, добра під мирним небом України! — відгукнулася з нагоди ювілею Наталія ЖОЛОБОК, колишня очільниця обласного управління освіти і науки, Заслужений учитель України.
Тетяна РАЧОК, завідувачка сектора з роботи із керівними кадрами Хмельницького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, додає:
— Неля Йосипівна — відома особистість в освіті Хмельниччини. Завжди відкрита для щирого спілкування та готова прийти на допомогу, підтримати у вирішенні професійних проблем. Навіть нині, уже перебуваючи на заслуженому відпочинку.
Нехай не міліє джерело Вашої доброти!
Івану ПАШТЕПІ, Заслуженому учителю України, запам’яталися моменти їхньої співпраці:
— Кожна людина неповторна, але особливими щедротами: тонким розумом, креативністю, вмінням запалювати власним прикладом наділені лише обрані. Серед них і Ви — жінка-новатор по життю, неперевершений управлінець, стратег в освіті, природжений математик з ліричною вдачею. Це доведено усім Вашим життям.
Цьогорічна, на жаль, тривожна весна дарує Вам красиву ювілейну дату.
Отож здоров’я, гарного настрою, мирних світанків, щоденних добрих новин!
А Олександр РУДНІЦЬКИЙ, начальник управління освіти Віньковецького району, Відмінник освіти України, додав:
— Іноді мені здається, що й весна не настала б, якби на початку березня не народилися Ви, Неле Йосипівно. Як весна щороку надихає нас своїм теплом, багатою палітрою кольорів і запахів, пробуджує бажання жити, сподіватися, любити, так і Ви, унікальна жінка, педагог і керівник від Бога, вражаєте усіх дивовижним сплавом безмежного оптимізму, невичерпного позитиву, глибокого професіоналізму і патріотизму.
Дякую за дружбу, взаєморозуміння, допомогу та підтримку, за незабутні часи, коли працювали разом.
Рясних Божих благословень Вам!
Що ж, до цих щирих слів вітань і побажань приєднуємось і ми.
З ювілеєм, шановна Неле Йосипівно! Нехай здоровиться і щастить Вам у всьому! Миру і Перемоги нам!
Підготувала Світлана МОРОЗ.