Сергій Осецький — старший лейтенант групи швидкого реагування Шепетівського районного управління поліції. Одружений. З дружиною Наталією виховують сина Олександра і донечку Софійку. Мешкають у с. Судилкові.
Тут Сергій народився у 1987 році, навчався і закінчив Судилківську ЗОШ І-ІІІ ступенів. З 2005 року ніс військову службу в окремому президентському полку.
Після звільнення у запас, з березня 2007 року, служить в органах внутрішніх справ. Спочатку був інспектором патрульно-постової служби, потім працював в ізоляторі тимчасового тримання. Далі навчався у Національній академії внутрішніх справ, здобув вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».
Офіцер поліції Сергій Осецький — високопрофесійний фахівець, відповідальний, сумлінно виконує службові обов’язки, користується повагою у колективі. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну він побував у тривалих відрядженнях у Київській, Харківській та інших областях у складі зведених загонів, виконував бойові завдання.
Нині Сергій Осецький несе повсякденну службу у групі швидкого реагування: чергування, виклики, надання екстреної допомоги, фіксація злочинів. Щотижня проводить роз’яснювальну роботу у навчальних закладах Шепетівщини серед учнів щодо дотримання правил дорожнього руху, поведінки з вибуховими предметами тощо.
Таку коротку довідку про Сергія надали у Шепетівському районному управлінні поліції.
При зустрічі Сергій Анатолійович був небагатослівним. Мене цікавили його відрядження у зону бойових дій, які завдання доводилося виконувати правоохоронцю.
Він знає, що таке війна, адже був свідком злочинів російських окупантів проти людяності. Як сьогодні пам’ятає березень 2022 року, перші дні після звільнення населених пунктів Київщини.
— Наш підрозділ зайшов до Бучі відразу, як тільки з міста відступили росіяни. Ще подекуди догорали, дотлівали залишки осель. Безлюдні вулиці. Подекуди лежали тіла вбитих людей…
Це були ніби кадри з фільму жахів. Спочатку не минав шок від побаченого. Хоча окупантів уже не було, але налякані мешканці ховалися у підвалах і погребах.
Ми обходили будинки — і зруйновані, і вцілілі. Подекуди доводилося розгрібати завали, аби дістатися до людей. Побачивши нас і почувши українську мову, вони раділи, плакали, обіймали нас.
На жаль, знаходили тіла вбитих і закатованих. Ми документували злочини, опитували свідків, які розповідали, як окупанти усе нищили, грабували, вбивали, гвалтували, мордували. Ці документальні свідчення цінні, аби винуватці злодіянь були покарані й постали перед трибуналом.
— Не можу забути, як у геть знищеному селі Андріївці нас зустрічали дивом вцілілі люди, — продовжує розповідь Сергій Осецький. — Вони плакали, дякували Богу і українським воїнам за порятунок. В один голос казали, що росіяни гірші та підліші за нацистів.
Ми на кожному кроці стикалися із замаскованими «подарунками» від ворога — мінами, розтяжками. Тому постійно застерігали про це мешканців, допомагали їм…
Сергію Осецькому з побратимами доводилося пробиратися по зруйнованому мосту в Ірпені, яким рятували, евакуйовували мешканців під час наступу росіян.
— На Київщині виконували завдання протягом березня–квітня, — зауважує офіцер. — Друга ротація була відразу після звільнення Харківської області, у Куп’янському районі, з вересня по грудень 2022 року. Знову виконували бойові розпорядження у складі зведеного загону. І там документували злочини російських окупантів, опитували свідків. Доводилося працювати за кілька кілометрів від кордону з росією.
Іноді ворог накривав нас вогнем. Хочу сказати, що у такі моменти особливо цінується підтримка побратимів. Поруч зі мною під час відряджень був вірний товариш — старший лейтенант Богдан Бондарчук. Ми розуміємо один одного, як кажуть, з пів слова.
Були тоді у м. Вовчанську, яке потерпало від нищівних обстрілів. Багато було руйнувань. А нині це місто напівокуповане. Злочинів кремлівських агресорів всюди вистачає…
Майже пів року, з червня по листопад 2024-го, старший лейтенант Сергій Осецький виконував завдання у складі зведеної бойової бригади Національної поліції «Скеля». Тут ніс службу поблизу кордону з росією, виконував бойові розпорядження.
Наостанок запитала у Сергія, як його службу у поліції, тривалі відрядження сприймають рідні.
— Ми живемо з батьками. Мама, Валентина Михайлівна, і тато, Анатолій Миколайович, — пенсіонери. І дружина Наталя, і батьки знають, що я на службі, що накази треба виконувати. Звичайно, хвилюються. Завжди кажуть напутні слова: «Повертайся живим…». Поки що вдається. Усі чекаємо Перемоги над ворогом.
Нині Сергій Осецький несе повсякденну службу у групі швидкого реагування: чергування, виклики, надання екстреної допомоги, фіксація злочинів. Старший лейтенант часто буває у школах краю, проводить роз’яснювальну роботу з учнями щодо дотримання правил дорожнього руху, поведінки у побуті, при виявленні вибухово небезпечних предметів.
Отож і тут в офіцера поліції напружені будні. Він свідомо обрав цю нелегку професію правоохоронця.
На знімках:
Сергій Осецький разом із колегою — старшим лейтенантом Богданом Бондарчуком під час відряджень.
Світлана МОРОЗ.