Четвертий тиждень триває повномасштабна війна в Україні. Силові структури хоробро захищають наші кордони на передовій. Разом з ними не менш відважно намагаються усіма можливими способами допомагати тримати оборону волонтери – надійний тил українських військових. Днями нам вдалося поспілкуватися з шепетівчанами, які у сусідній Польщі активно збирають та передають допомогу в Україну.
Про шепетівчана Ореста ЮЗВЕНКА багато хто вже чув та знає. Чоловік учасник бойових дій в зоні АТО. У лютому 2015 року він – тоді командир роти Національної гвардії – виводив людей з пекла війни у Дебальцеве.
Про повномасштабне збройне вторгнення Росії Орест Юзвенко дізнався з новин за кордоном. Шепетівчанин перебував у Данії на роботі.
“Як тільки почув про масштабні бойові дії, відразу почав збиратися в Україну на війну. Але поки дістався до польського міста Лодзь, мої плани різко змінилися, бо зʼявилася потреба допомогти родинам, які виїхали біженцями з України. Їх потрібно було зустріти, доправити до місця тимчасового проживання, допомогти облаштуватися та забезпечити усім необхідним. Паралельно з цим, у спілкуваннях з друзями та знайомими, я звідусіль чув – не спіши поки приїжджати, бо дуже треба організовувати допомогу з-за кордону. Тож вийшло інакше, ніж планував спочатку, поза моїми бажаннями та очікуваннями”, – розповідає Орест Юзвенко.
За його словами переселенців у Польщі прийняли дуже добре.
“Всі вони зараз живуть у польських родинах. Їх прийняли як рідних. Це без перебільшення. Вони живуть у будинках, в теплі та комфортних умовах. Мене це дуже тішить”, – додає пан Орест.
Після цього чоловік активно взявся за збір допомоги в Україну.
“Шукав можливості кругом, де міг. Мої діти щодня стояли під супермаркетами, розповідали про війну в Україні і збирали допомогу від поляків. Познайомився з місцевим колегою, який теж активно долучився до зборів. Ніби не так давно його знаю, а відчуття, що товаришуємо вже все життя. Так впродовж двох тижнів нам вдалося зібрати і передати 7 бусів допомоги. Значну частину направили у Київ на передову. Решту – до Шепетівки. Передавали тільки те, що замовляли, у чому дійсно є потреба. Не хотів відправляти абищо. Все ретельно відсортовували, гарно складали у ящики, підписували і відправляли. Переважно це харчі, одяг, дитячі засоби гігієни. З цінного – вдалося передати 7 професійних рюкзаків для тактичної медичної допомоги. Один такий коштує близько 700 євро”, – ділиться шепетівчанин.
На час волонтерства чоловік не працював. Усі сили кинув на збір допомоги. Однак зізнається, що така робота значно більше виснажує, ніж наймана праця.
“Волонтерство – це коли ти на ногах з ранку до ночі. Скажу відверто, за 2 тижні я так втомився, як не втомлювався за тиждень у Дебальцеве”, – жартівливо додає пан Орест.
Наразі Орест Юзвенко вже повернувся до праці.
“У цей час знаходжуся на роботі за кермом. Проїжджаю Німеччину та Данію. Гроші мають властивість закінчуватися, тому вимушений працювати. При цьому не полишаю будь-яку можливість отримати допомогу для України. Я можу вільно спілкуватися німецькою, тому постійно комунікую з тутешніми людьми, дзвоню у різні місцеві організації, зустрічаюся з їхніми представниками. Вся наша волонтерська допомога – це просто допомога фізичних осіб. Якби мали звʼязок з якимись благодійними організаціями, то це був би інший рівень підтримки. Стараюся у міру своїх сил шукати будь-які шляхи, щоб бути корисним для своєї держави та народу”, – розповідає шепетівчанин.
Жахливі події, які зараз відбуваються в Україні, повертають Ореста Юзвенка у спогади, які він переживав особисто на Сході.
“Дуже болісно дивитися на те, що росія робить з Україною. Деякою мірою для мене це не нове, бо це все я бачив особисто на Донбасі. Розумію, що у більшості людей, які найбільше постраждали у Києві, Харкові, Маріуполі, від побаченого виникає шок. Це дуже важко прийняти. Разом з тим все це робить нас сильнішими. Я пишаюся своєю країною, своїм народом, тим, що я є українець. І Господь руками того ж самого путіна робить диво – обʼєднує усіх українців в один організм, який дає відсіч набагато сильнішому ворогові. Я переконаний, що вся наша територія до самого Криму буде вільною. Потрібен час і терпіння. Безумовно ціна цього всього дуже висока. Та я знаю, що все буде добре. У всьому є свій промисел – Господь нас веде дуже не легкою, але правильною дорогою. Всі разом ми маємо її пройти”, – говорить Орест Юзвенко.
В організації доставки гуманітарних вантажів пан Орест комунікує з капеланом Шепетівського гарнізону о. Василем Боднарем та шепетівським перевізником “Pal Tour”.
“Юрій Палько з сімʼєю допомагають нам безкоштовно довозити допомогу з польського кордону до Шепетівки. Вони не тільки служать шепетівчанам у пасажирських перевезеннях, але й безоплатно перевозять гуманітарний вантаж для ЗСУ та біженців. Висловлюємо подяку нашим перевізникам, які безкорисливо допомагають”, – зауважує о. Василь Боднар.
Схожа реакція на російську агресію була і в шепетівчанина Ігоря ВОЗНЮКА. З 2015 року чоловік разом з сімʼю проживає у польському місті Лешно.
“Від потоку інформації про активну війну, розуміння складності та трагічності ситуації в Україні у мене не було сил просто сидіти і терпіти. Я прийняв рішення повертатися в Україну і долучатися до хлопців воювати з ними. Подзвонив до своїх знайомих українців, які вже воюють, або готуються до участі у бойових діях. Але у відповідь почув – залишайся у Польщі і допомагай звідти чим можеш. Проаналізувавши, що я можу зараз робити, вирішив рятувати біженців. Тут не треба було чогось особливого – придбати елементарні речі, які потрібні на перший раз, сісти в автівку і їхали під кордон”, – розповідає Ігор Вознюк.
На другий день війни у м. Лешно створили телефон гарячої лінії, куди могли дзвонити українці для отримання допомоги та волонтери для надання підтримки біженцям. Пан Ігор відразу туди зателефонував.
“Подзвонив запитати, що потрібно робити, чим можу допомогти. Але там ще самі не знали як вони будуть організовувати підтримку. Був брак інформації, ніхто не знав, що відбувається. Всі розуміли, що люди їдуть, але не знали, за що братися і чим їм допомагати. Тож вирішив їхати самостійно, побачити все на власні очі і вже робити висновки як діяти далі. На роботі повідомив, що беру відпустку, і поїхав”, – ділиться шепетівчанин.
Чоловік під сам дах завантажив автомобіль одягом різних розмірів, харчами для швидких перекусів, засобами гігієни і поїхав просто навмання до кордону.
“Паралельно написав оголошення – хто має конкретний запит у потребі доїзду, готовий забрати і безкоштовно доправити до нашого міста. Не дуже вірили, що роблю це абсолютно безплатно. Бо хіба можна 650 км везти за просто так? Але я відповідав, що зараз дуже треба допомагати, тому роблю це безкоштовно. Доки доїхав до кордону, мій телефон вже передавали і кому потрібна була допомога – дзвонили. Тож до кордону я віз гуманітарну допомогу, а назад набирав повну машину біженців, щоб ця поїздка була ще більш корисною”, – розповідає Ігор Вознюк.
До часу нашої розмови пан Ігор здійснив вже 6 таких благодійних поїздок.
“Коли перевозив біженців, то не завжди мав місця, де їх можна прилаштувати для проживання. Довелося одну сімʼю поселити у себе вдома. У нас насправді не дуже є для цього можливості, але я не міг залишити на вулиці маму з 7-місячним малям і двома неповнолітніми хлопчиками. Вони понад тиждень у нас жили, поки знайшли собі окреме житло”, – зізнається пан Ігор.
Потім він зрозумів, що люди змобілізувалися і гуманітарної допомоги під кордон навезли вже достатньо.
“Наростала потреба передачі допомоги в Україну. Але коли переправляли вантажівку з ліками, то зʼявилася логістична проблема – цей вантаж було важко пропустити через кордон. Не знаю з чим це повʼязано, можливо з бюрократичними процедурами. Але пройти кордон вантажівка не могла. Змушені були знаходити особисті канали, довірених людей. І нарешті вантаж таки пропустили. Паралельно з цим я готував особисту передачу до рідного міста. Її теж вдалося доправити до Шепетівки. Це переважно медичні засоби, ліки різного виду, аптечки для догляду за пораненими тощо. Саме таких матеріалів потребували і просили передати”, – говорить пан Ігор.
Загалом Ігорю Вознюку спільно з партнером вдалося передати допомогу Полтавському перинатального центру, Київському військовому шпиталю та Шепетівській станції екстреної медичної допомоги.
“Формувати вантажівки з медичною допомогою – більше ініціатива мого партнера, а я вже максимально йому допомагав. Одну з вантажівок як водій доправляв до кордону і контролював, аби її пропустили та передали у потрібні руки”, – додає шепетівчанин.
Як розповідає пан Ігор, на місцевому рівні у Лешно створили окремий осередок допомоги українцям-біженцям. Там надають базову інформацію: як отримати житло, де взяти їжу, як одержати психологічну допомогу тощо. Також координують приїзд нових людей до міста, реєструють їх, надають соціальну і гуманітарну допомогу, видають талони на безкоштовне харчування… На базі цього центру Ігор з іншими не байдужими людьми зареєструвалися як волонтери. Звідти їм передають завдання, які потрібно зробити, а вони вже підключаються хто чим може.
“Польські люди дуже щирі, сердечні і відверто співпереживають українцям. Вони передавали допомогу зі слізьми на очах. Всі воєнні події в Україні переживають як особисті. Не відходять від новин, стежать за подіями. Я сам під враженням, як поляки сприйняли війну в Україні. А ще говорять, що не знають, як буде, якщо війна дійде до Польщі. Куди будуть втікати? Бо так, як вони приймають українців, їх німці не прийматимуть”, – розповідає Ігор Вознюк.
Редакція газети та вся Шепетівська громада щиро дякує нашим землякам, які, перебуваючи за кордоном, намагаються усіма силами допомагати у протистоянні ворогові та обороні кордонів України. Разом ми переможемо!
Марина ЛОЖКІНА.