9 березня 1894 року в селі Ременів (нині Кам’янко-Бузький район Львівської області) народився Роман Сушко. Був командиром піхотної дивізії Корпусу січових стрільців Дієвої армії Української Народної Республіки, яка 17 серпня 1919 року вступила у Шепетівку. Згодом – співзасновник Української військової організації, Організації українських націоналістів.

12 березня 1919 року 1-ша Сірожупанна дивізія Дієвої армії УНР скупчилася у Шепетівці. Підрозділ відступив сюди з-під Бердичева, зазнавши істотних втрат у боротьбі з більшовиками. «Сірожупанники» поховали в Шепетівці своїх соратників, які полягли в попередньому бою, зокрема хорунжого 1-го полку Буряка. Далі старшини та рядові військові почали нарікати на бездіяльність штабу дивізії на чолі з отаманом Палієм. Це питання заслухали на зборах старшин, які відбулися у великій залі тодішнього шепетівського залізничного вокзалу (через рік його будівля буде зруйнована польською авіацією). На даній нараді Палій склав свої повноваження. Закружляли чутки, що дивізію взагалі збираються розформувати, бо головне командування визнало збори старшин несанкціонованими. Тому «сірожупанники» надіслали своїх представників до Проскурова (теперішній Хмельницький), аби відрадили головного отамана військ УНР Симона Петлюру таке робити. Зрештою, цю дивізію перекинули до Луцька, вчиняти опір полякам на Західному фронті. (За державність. Матеріяли до історії українського війська. Зб. 1 / За ред. Михайла Садовського, Каліш, 1935, с. 108-109; Прохода Василь. Записки непокірливого. Кн. 1: В Україні, Торонто, 1969, с. 321).

8 березня 1942 року газета нацистської адміністрації «Нова Шепетівщина», спекулюючи на важливих темах історії українського народу заради підвищення популярності загарбників у суспільстві, цілу шпальту присвятила пам’яті Тараса Шевченка. Зокрема, часопис нагадав, як письменник помирав: «Сумна ця подія пройшла тихо, непомітно. В Петербурзі, в кімнаті Академії Мистецтв, цілу ніч мучився одинокий сорокасемилітній маляр. Тяжка хвороба не давала спокою, давила поетові груди. Перед світанком, о 5 годині ранку, попросив він шклянку чаю в старого прислужника-солдата, що служив в Академії. Не допивши чаю, поет спускався по сходах униз до своєї майстерні. Думка була хоч працею відігнати жахливу неспокійну ніч. На останніх східцях він спіткнувся, упав і застогнав».

11 березня 2003 року наше видання написало про сумну долю ВАТ «Шепетівська сільгосптехніка». З кількасотенного колективу на робочих місцях залишалося 48 «найстійкіших» працівників. У статті аналізувалися причини занепаду підприємства. Одним із них стало те, що агровиробники почали частіше співпрацювати з аналогічними сервісними підприємствами інших районів. Тоді як колись «Шепетівська сільгосптехніка» обслуговувала аграріїв 4-5 областей. України.

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.