8 березня 1901 року газета «Киевлянінъ» звітувала про те, як у Заславському повіті Волинської губернії (до якого, зокрема, входили тодішні містечка Шепетівка та Судилків) відзначили 40-річчя ліквідації кріпосного права у Російській імперії. День звільнення селян від кріпосної залежності святкувався на державному рівні, з розмахом, отож урочистості «зачепили» і наш провінційний край. По сільських церквах отці правили спеціальні панахиди «за царем-визволителем Олександром Другим». В казенній чайній-читальні головного повітового міста Заслава Комітет попечительства за народною тверезістю влаштував «урочисте читання». Там також співав хор, а під час перерв відвідувачам презентували «вражаючі новинки технічного прогресу» – грамофони (їх тільки показали, але не заводили, як того ж дня у Старокостянтинові). До слова, у Судилкові ще й відбувся схід мешканців, де, за пропозицією мирового посередника Рафальського, «постановили» відкрити власну жіночу школу. Громада висловила побажання, щоб, окрім грамоти, дівчаток у цьому навчальному закладі навчали й рукоділлю.
8 березня 1901 року згаданий часопис дуже живописно охарактеризував перші «подихи» весни на Шепетівщині. На початку березня в нашому краї практично не залишилося снігу, бо наприкінці лютого надокучливими морозними тиховіями його «вивітрило» з полів і лугів. Традиційний весняний льодохід на річці Горині через це видався вельми скромним. За спостереженням дописувача, в Заславському повіті водою навіть «не знесло жодного млина». Очевидці бачили у небі «кілька партій диких качок», дехто розчув і спів жайворонків. У кількох фільварках, з огляду на сонячні дні, випустили «погрітися» на пагорби (які ще не встигли позеленіти) тонкорунних овець. Останніх у повіті нараховувалося понад 20 тисяч голів. 1900-го з них зістригли близько двох тисяч пудів шерсті, уточнила газета «Киевлянінъ». До речі, «місцеву» овечу шерсть у ті часи продавали на Славутську суконну фабрику та спеціалістам з її переробки в місті Білосток по 23–28 рублів за пуд (тобто 16 кг). Для порівняння, корова на початку ХХ століття коштувала на шепетівському базарі від 20 до 30 рублів, а за доброго вола правили «шалені» 100–120 рублів.
15 березня 1911 року газета «Рада», яку редагував у Києві видатний український меценат Євген Чикаленко, інформувала, що влада вже визначилися із планом спорудження відрізка так званої Подільської залізниці від Кам’янця-Подільського до Шепетівки. Також містилося уточнення: чутки про те, що осіб польської національності не набиратимуть «на службу при будові», вірні лише частково. Полякам на однакових зі всіма умовами дозволять претендувати тільки на посади «персоналу нижчого рівня», анонсувало видання.
12 березня 1925 року через житомирську газету «Радянська Волинь» колишній член Шепетівського осередку політичної партії «Бунд» виступив із заявою про вихід із неї. «У 1917 році, під впливом революційних подій, я вступив до Шепетівської організації «Бунд», у якій працював до середини 1918 року, будучи одночасно й членом комітету. Під час громадянської війни, з приходом Радянської Влади, я переконався, що партія «Бунд» не тільки не задовольняла вимог робітничих мас, але й ішла на налигачу в буржуазії. Події 1919, 20, 21 років наочно довели безпорадність партії «Бунд» у розв’язанні революційних питань», – аргументував Л.І. Кац. Цікаво, що за станом на 1917-й згаданий осередок був одним із найбільш популярніших «представництв» політичних сил у Шепетівці. Тодішніх шепетівських «бундівців», а також лівих есерів згадував й Микола Островський у першій, ще журнальній публікації свого роману «Як гартувалася сталь». Але з подальших книжкових перевидань ці згадки зникли, їх «замінили» більшовики.
13 березня 1955 року міськрайонка підбила підсумки «лижних спортивних змагань фізкультурних колективів шкіл району та інших організацій міста». Перше місце в змаганні серед чоловіків зайняв учень Шепетівської середньої школи № 1 В. Кабанов, який пройшов на лижах відстань 10 кілометрів за 40 хвилин і 5 секунд. Серед жінок перше місце завоювала учениця середньої школи № 3 на прізвище Здар (подолала 3 км за 18 хвилин 33 секунд). Ну а першість у змаганні сеерд команд присудили команді фізкультурників Шепетівської середньої школи № 4.
15 березня 1967 року в статті «Щоб було смачно, різноманітно», яка вийшла у «Шляхом Жовтня», містилися розмірковування з приводу необхідності урізноманітнення вечірнього відпочинку шепетівських трудящих. «Вже давно назріла потреба організувати в місті кафетерій, вечірні кафе, де б і молодь, і б старші віком люди за чашкою кави могли б подискутувати про хороший фільм чи книгу, про хорошу поезію, організувати вечори відпочинку окремих колективів», – висловлював своє бачення автор допису. Цікаво, що 1966-го ресторан «Полісся» спробував «прихистити» молодь, забезпечивши їм подібне дозвілля, проте щось пішло не так, а відтак ініціативу ресторану «заблокували» на рівні міськкому партії.
11 березня 1995 року пенсіонер М. Середюк описав у «Шепетівському віснику», з якими труднощами зіштовхнувся, коли хотів розумно «вкласти» свій ваучер (тоді в Україні тривала так звана ваучерна приватизація – людям роздали цінні папери «ваучери», які забезпечували право на участь у приватизації державного майна). «Одержав в Ощадбанку ваучер, а по-іншому – сертифікат, а ще по-іншому – журавля в небі. Пішов з цим «мільйоном» по організаціях. На м’ясокомбінаті, як найбільш прибутковому, солідному підприємстві, сказали, що не приймають, бо воно – закрите акціонерне товариство. Пішов у будівельні організації – сказали, що сидять на мілині і поки що також закриті. Пішов у інші організації – одержав відповідь: ще не приватизовуються. Що ж залишається? Є якісь інші компанії, але ж вони нічого не виробляють, це посередники, які самі шукають, куди б вкласти наші ваучери… Ось вам і «трасти», і «МММ», і таке інше. Тож чи не краще було б прискорити привтизацію і свої «журавлі» вкласти безпосередньо у відоме нам виробництво, організацію, яким ми віримо?», – резонно запитав чоловік у дописі.
Володимир КОВАЛЬЧУК.