12 червня 1923 року київський «Торгово-промышленный бюллетень» засмутив контрабандистів, чимало яких замешкувало чи «промишляло» біля польсько-радянського кордону, який проходив за кількадесят верст від Шепетівки. Як зазначалося у виданні, в перші дні червня працівники Кривинської митниці затримали в Шепетівці громадянина, котрий намагався перевезти у Польщу сто сімдесят одну «золоту п’ятірку». Певно, малися на увазі гроші – золоті монети номіналом 5 рублів, чеканка яких здійснювалася у Російській імперії впродовж 1898 – 1900 років. Усе це «золото» митники конфіскували. Заодно, вже в інших контрабандистів, вилучили 1000 пляшок польської горілки, «готових» до нелегального збуту в Українській Соціалістичній Радянській Республіці.

7 червня 1900 року кореспондент часопису «Киевлянинъ» у Заславському повіті Волинської губернії (куди входила і наша Шепетівка) інформував, що «ріст озимих і ярових хлібів» на переважній більшості земель повіту зупинився через посуху, зернові культури «почали жовкнути». Водночас у дописі йшлося, що Старокостянтинівсько-Заславський з’їзд мирових посередників запропонував очільнику Волинської губернії добиватися відкриття нових «поштових станцій» при управах Судилківської та Сульжинської волостей, які б доповнили вже існуючі поштові «контори та відділення» у Шепетівці, Антонінах, Білогородці, Славуті й повітовому центрі Заславі.

12 червня 1925 року видання «Коммунист», яке виходило в тодішній столиці України – місті Харкові, повідомило про прогрес у розвитку так званого радіотелеграфного зв’язку на Волині. Раніше, за станом на жовтень 1923-го, писалося в газеті, на теренах Волинської губернії функціонувала лише одна радіоприймальна станція, тоді як нині у Житомирі таких станцій дві й ще по одній мають Шепетівка та Коростень. Що ж до радіолюбительства, уточнював часопис, то з усієї Волині надійшло лише п’ять заявок на встановлення любительських радіоприймачів.

Від 15 червня 1925 року, нагадала газета «Харьковский пролетарий» у номері за 4 червня, заплановано поділити всю територію Радянської України на 41 округ, зокрема Шепетівський, Проскурівський, Коростенський, Бердичівський, Вінницький, Уманський, Білоцерківський, Київський та інші.

14 червня 1942 року часопис нацистських окупантів, який виходив у російському місті Орел, повідомив про успіхи з реанімування системи охорони здоров’я на Шепетівщині після відступу Червоної Армії на початку радянсько-німецької війни: «Лікар Яворський, котрому німецьке командування доручило відновити роботу поліклініки, енергійно взявся за її організування: здійснив реставрацію медичної апаратури, знайшов нових співробітників. Зусиллями всіх працівників відновила діяльність окружна лікарня, рентгенкабінет, санстанція, лабораторія. По селах були створені медичні амбулаторії та пункти. Санстанція на чолі з лікарем Макаровим своїми своєчасними заходами попередила епідемію тифу. Дякуючи таким лікарям як 60-річний хірург А.І. Карпус, завідувач інфекційним відділом О.В. Нечаєнко та багато інших охороною здоров’я Шепетівка забезпечена».

2 червня 1967 року наша газета писала про хронічну затовареність Шепетівського заводу металовиробів продукцією власного виробництва. «В ці дні на складах є 5587 готових до відправки одно- і двоконфорочних керогазів. І ця цифра зросте ще на 3 тисячі, бо треба закінчити незавершене виробництво. Біля 1000 керогазів застарілої конструкції, тож їх доведеться списувати, тому що вони не користуються попитом споживачів». До речі, також там, на складах, накопичилися так звані неліквіди, тобто речі та речовини, не використані підприємством упродовж своєї роботи, причому лежали вони там по 5 – 10 років. Наприклад, латуні різносортної нараховувалося п’ять з половиною тонн (!), сухого спирту – 714 кг, а ще мікрослюдіт, труби і трубочки, кронштейни, калібрувальні диски, різні хімікати. І навіть 470 штук телеграфних крючків. На подвір’ї заводу 10 років як зберігалося 60 тонн асфальту.

14 червня 1983 року адміністрація Шепетівського заводу тракторних втулок анонсувала початок масового літнього оздоровлення працівників підприємства на березі Чорного моря. На той момент завод споруджував на півдні власну оздоровчу базу, зокрема, вже завершував зведення там житлового будинку. Планувалося, що протягом літа на чорноморському узбережжі відпочинуть понад 200 службовців, робітників й інженерно-технічних працівників заводу. 50% вартості путівки підприємство своїм працівникам відшкодовувало.

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.