10 та 12 червня 1902 року газета «Кіевлянинъ» яскраво описала наслідки виходу з берегів річки Горинь на Шепетівщині та довкола неї. Після рясних травневих злив в окремих місцях цього водотоку утворилися заплавні луки на кілька верст завширшки. Жителям сіл «нашого» Заславського повіту, а ще Острозького та Кременецького повітів підтопило городи.
У Славуті річкові потоки, які «сформувала» злива 30-31 травня, істотно пошкодили будинки. Так, у домі судового розпорядника Гуманського постраждали гобелени й кілька музичних інструментів. Водяна стихія зруйнувала будинок удовиці Шеревери. Водою «знесло» кілька столітніх дерев біля казарм, у яких жили деякі працівники закладів князя Сангушка.
Його гість, граф Ржищівський, котрий під час зливи спробував на коні подолати одну з вуличних «бурхливих перешкод» із води та дерев, ледве не потонув. Арабському скакунові графа пощастило менше – він заплутався в упряжі й «пішов на дно».
У перші дні червня 1902-го жителям нинішньої Шепетівщини завдав шкоди і град. Наприклад, у селі Коськові він видався такої сили, що тріснули шибки у недавно спорудженій «чайній-читальні». А дівчинку, яка пасла гусей біля Нового Села, градом оглушило.
Під час бурі, яка «накрила» згаданий населений пункт, вода «стягнула» у Горинь одну з кращих «громадських купалень» (лазню). Потім її «кістяк» знайшли аж в Острозькому повіті.
До речі, місцеві прочани, котрі повернулися з Почаївської лаври, розповіли й про те, що робилося у верхів’ї Горині. Там, на Кременеччині, під час зливи ріка «з’їла» трьох селян з возами й кіньми. Врятувати постраждалих від загибелі не вдалося.
14 червня 1925 року житомирський часопис «Радянська Волинь» описав роботу безпрограшної лотереї, яку влаштували у Ганнополі (нині – центр однієї з громад Шепетівського району) з метою збору коштів для боротьби з туберкульозом. У заході залюбки взяли участь місцеві мешканці.
«Крутять коробку, в якій скручені папірці лежать. На кожному число написане. А на кожне число припадає якась цікава річ – приміром сказати – пачка сірників, папір для махорки. А то, як пощастить, можете виграти наперстка чи помаду для уст», – читаємо у статті.
Серед призів фігурувало й… намащування лоба святою олією. Але особливо автора публікації вразило те, як один чоловік відреагував на виграш… подушечки для чищення нігтів. «Вірите, так дядько зрадів, що пів години не міг зрушити з місця», – зазначив автор допису.
6 червня 1943 року голова Шепетівського району Грещук у газеті німецько-нацистських окупантів «Нова Шепетівщина» видав таке оголошення: «В останній час поширились випадки сказу, особливо серед овець. Тому проти цієї небезпечної хвороби треба посилити боротьбу… Нагадується ще раз: всі собаки і коти, які вільно бігають поза дворами, будуть убиті, а їх власники оштрафовані».
10 червня 1955 року Володимир Савчук із села Плесни через нашу міськрайонку повідомив, що збирається їхати працювати у вугільній промисловості Донбасу. У замітці «Їдьмо, друзі, на Донбас» дописувач усіляко розхвалив працю шахтарів, вміння власними руками добувати вугілля. «Приїжджайте в славний донецький край, у всесоюзну вугільну кочегарку», – закликав він.
Попри те, що уже десять років минуло з часу закінчення радянсько-німецької війни, зруйновані німецькими нацистами тамтешні промислові потужності все ще потребували «свіжих» робочих рук.
12 червня 1973 року у «Шляхом Жовтня» констатувалося, що зелене господарство міста перебуває у занедбаному стані. На площах, вулицях зелені огорожі не сформовані, не підстрижені. Квіти на клумбах міста мають «жалюгідний вигляд», посохли, прив’яли. «У місті фактично не видно квітів», – читаємо у статті під назвою «Щоб гарнішало місто».
На початку червня 1974 року керівництво райцентру переймалося тим, як зменшити у ньому шум. Виявляється, багато кому серед місцевих жителів допікали гучномовці в універмагах, на територіях маслозаводу, школи-інтернату, в інших людних місцях. До того ж, любителі радіо мали звичку вечорами у дворах слухати транзисторні приймачі. Інші виставляли свої «крикливі» радіоприймачі на підвіконня квартир.
Щоб якось цьому зарадити, виконком міської ради вжив низку заходів. По-перше, розпорядився демонтувати деякі гучномовці у громадських місцях. По-друге, дав вказівку міліції відстежувати випадки надто «галасливої» роботи радіоприймачів у дворах. Також виконком попросив працівників державтоінспекції завзятіше боротися із проїздом важковагового автотранспорту вулицями міста, а залізничників – зробити шумозахисне озеленення залізничних колій у межах Шепетівки.
9 червня 1998 року адміністрація ВАТ «Шепетівкагаз» через районну газету довела до відома споживачів нові граничні розміри роздрібних цін на природний газ для населення «на комунально-побутові потреби». За наявності лічильника кубічний метр газу мав коштувати 13,6 копійки, за відсутності лічильника – 15,4 копійки. Нові тарифи починали діяти з 1 червня поточного року.
Якщо порівняти тодішні ціни на газ для побутових споживачів з теперішніми, то виходить, що за 15 років вони зросли у понад 50 разів. Для порівняння: 1998 року розмір «типової» пенсії не перевищував 100–130 гривень. Якою мізерною вона є нині, певно, й писати немає сенсу.
У першій половині червня 2002 року у Шепетівці обговорювали «страшні» ліфти у багатоповерхівках. «Вичерпали свій ресурс амортизації уже 60 відсотків головних вузлів машинних відділень. Сім ліфтів у нашому місті не працюють взагалі і вже настільки розграбовані, що навряд чи підлягають ремонту. За усіма правилами, ми повинні були б зупинити роботу практично усіх 63 ліфтів, які обслуговуємо», – сказала у коментарі нашій газеті начальниця дільниці «Шепетівкаліфт» Ніна Чайка.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.