На початку квітня 1892 року передплатникам надійшов черговий весняний номер журналу для дітей старшого віку «Задушевное слово». На одній із його сторінок було вміщено допис 11-річного Йосипа Панека із містечка Шепетівки. «Перший рік як я одержую «Задушевне слово» для старшого віку. Мені дуже подобаються оповідання, які в ньому друкуються, особливо «Вигнанець» і «Підземний скарб». Я з нетерпінням чекаю кожного нумеру, аби дізнатися, яким буде продовження цих повістей», – зазначив юний шепетівський читач у ХІХ столітті.
5 квітня 1912 року київський часопис «Рада» у зв’язку із спорудженням нової Подільської залізниці (з Кам’янця-Подільського до Шепетівки) уточнив, що генерал Меллер-Закомельський домовився із управлінням так званих Південно-Західних залізничних доріг «про будівлю вітки Шепетівка – Хролін, до його лісних заводів».
У період між 9 і 14 квітня 1915 року з міста Сарни (нині Рівненщина) до Одеси, із зупинкою у Шепетівці, проїхали, як зазначила газета «Кіевлянинъ», літерні поїзди надзвичайної важливості. В одному з потягів «літери А» перебував імператор Російської імперії Микола ІІ. Йому дуже сподобався стан Південно-Західних доріг, тож після прибуття до «Південної Пальміри» особисто відправив виконувачу обов’язків інженера згаданої ділянки залізниці Хижнякову телеграму такого змісту: «За блискучий стан Південно-Західних доріг дякую Вам і у Вашій особі всім службовцям на цих дорогах».
2 і 6 квітня 1924 року статистичне бюро нашої тодішньої Волинської губернії склало два зведення цін у роздрібній мережі краю. Вони стали підставою для звинувачень працівників торгівлі в надмірному «накручуванні» розцінок без достатніх на те підстав. Так, було виявлено, що за фунт (близько 450 грамів) житнього хліба в Полонному та Шепетівці торгівці правили лише дві з половиною копійки, тоді як у Житомирі він коштував 3 копійки, а в Коростені – 4. Ціни на вельми «ходові» серед народу оселедці у крамницях різних міст і містечок коливалися від 14-15 копійок (Житомир) до 30 копійок (Шепетівка, Славута) за фунт (таке, між іншим, газета «Волынский пролетарий» назвала неабиякою ознакою «скаженої спекуляції»). Якщо фунт цукру-рафінаду в Полонному віддавали за 33 копійки, то вже в Славуті стільки саме його продавалося по 45 копійок. Для порівняння, фунт солі у Полонному та Шепетівці коштував рівно вдвічі дорожче, ніж у губернській «столиці» Житомир (5 і дві з половиною копійки відповідно).
10 квітня того саме року на шпальті друкованого органу Київського губернського комітету КП(б)У «Пролетарська правда» вийшла реклама Київського відділення Центрального митного управління про продаж біля залізничних станцій Шепетівка, Майдан-Вила, Славута і Білокоровичі «лісоматеріалів, експортних матеріалів, дров, залізничних шпал». Для з’ясування умов продажу, а також огляду товарів містилася рекомендація звертатися до Лісопаливного відділу відділення за адресою: м. Київ, вул. Воровського, 2.
1 квітня 1925 року сількор житомирської газети «Радянська Волинь» із Корчика (тоді це село входило не до Шепетівського, а до Славутського району) поскаржився на «побори» місцевого священика. Якось одна місцева жінка пішла в церкву «до виводу». За це, як годиться, підготувала отцю «традиційну», як багато літ до того, платню. Але не врахувала, що після більшовицької революції священиків позбавили державної підтримки, тому дехто з них почав неофіційно брати із вірян за відправлення усіляких культів більше, ніж колись. Відтак, незадоволений корчицький піп випровадив ту жінку на вулицю, а вона зчинила гвалт. Що і підглянув сількор «Середа».
У своєму квітневому числі за 1929 рік рязанський часопис «Наш опыт» нагадав прикру історію, яка трапилася на Шепетівському цукровому заводі, який тоді носив ім’я польського комуніста Станіслава Ланцуцького: «група антисемітів впродовж тривалого часу знущалася над євреєм Куржом, внаслідок чого Курж захворів на психічний розлад».
15 квітня 1944 року вийшов наказ по Кам’янець-Подільському радянському партизанському з’єднанню ім. Федора Михайлова щодо виявлення та знищення «агентів із числа керівного прошарку українських буржуазних націоналістів» (ОУН і УПА). У цьому розпорядчому документі к-р з’єднання Антон Одуха написав: «Провести грунтовну перевірку та чистку нового поповнення із західних областей України. Відрахувати всіх повторно прийнятих західників, виявлених націоналістів спрямувати у органи НКДБ, а решту – до найближчих райвійськоматів. Посилити охорону штабів і командного складу, для чого виділити найбільш перевірених бійців. На майбутнє заборонити прийом нових людей до загонів із числа західноукраїнського населення».
У квітні 1957 року працівники Управління КДБ у Хмельницькій області під час праці «по лінії боротьби із українськими націоналістами» вилучили пістолет в учня 7-го класу однієї з хмельницьких шкіл. Як показала перевірка, зброю хлопець дістав у третьокласника – сина кореспондента місцевої обласної газети.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.