13 квітня 1983 року газета «Шляхом Жовня» забила на сполох: у Шепетівці різко збільшилася кількість «зайців» у міських рейсових автобусах. За неповні чотири місяці їх «виловили» аж 850. Хоча на ту пору для пенсіонерів ще не існувало «платних» і «безплатних» рейсів, як нині (платили усі), пасажири наловчилися економити на вартості проїзду. Наприклад, багатьом із тих, хто їхав «одиничкою» (до Судилкова), належало закомпостувати два талони вартістю по 5 копійок кожен, а вони «пробивали» один. А ще серед пасажирів увійшло в моду при виході передавати свого квитка тому, хто заходив до салону. Отож, в 1980 – 1982 роках доходи від міського автотранспорту падали. Приміром, якщо 80-го талонів було продано на 612,7 тис. карб, 81-го – на 571 тис., то наступного року цей «виторг» упав до 511 тис. карб.

5 квітня 1960 року наш часопис писав: «В жодному магазині господарських товарів міста Шепетівки, а також у сільських магазинах райспоживспілки немає у продажу гончарних глечиків та іншого гончарного посуду». Слід зауважити, що для тодішніх громадян нестача цього товару була неабиякою проблемою. Адже сучасних аналогів гончарному посуду, наприклад, вироблених із пластику чи пластмаси, просто ще не існувало.

15 квітня 1935 року працівники НКВС УРСР Козельський і Шерстов доповіли своєму начальнику про зміну настроїв серед колгоспників-ударників. Дехто з них, щойно переселившись на Шепетівщину з Центральної України, почав заявляти, що хоче повернутися назад. Наприклад, переселенець до села  Цмівки одноосібник Євтушенко у розмові з іншими колгоспниками-ударниками сказав таке: «Не треба було нам сюди приїжджати. Тут погана земля і врожаї невеликі. Доведеться вмирати з голоду». А у селі Михайлючці заможний селянин Стремигловський агітував переселенців їхати додому, бо «скоро почнеться війна і вам стане погано».

12 квітня 1967 року газета «Шляхом Жовтня» представила результати власного дослідження асортименту крамниць Шепетівки. Десятки різноманітних товарів було визнано дефіцитними. Зокрема, до цього переліку увійшли: чоловічі та жіночі костюми, пальта, так звані плащі болонья, дитячі, прості, нейлонові та марекенові чоловічі сорочки, спортивні костюми, футбольні сітки й м’ячі, штанги, резинові човни, вудки, одеколони «Весняний», Літо», «Данко», креми «Чистотіл», «Огірковий», «Медовий», зубна паста.

3 квітня 1973 року працівниця Шепетівського міськвідділу внутрішніх справ (так називалася теперішня поліція) розповіла на шпальтах нашого часопису про нетривіальні витівки трьох неповнолітніх. Свої «пригоди» вони розпочали із того, що видудлили чотири пляшки вина, придбані у бутербродній «Вітерець» (цей заклад розташовувався біля залізничної станції Шепетівка-Подільська). Далі, виламавши кілька штахет у паркані, залізли на склад яйцебази й винесли звідти 360 яєць. На шість десятків знайшли покупця – мешканка вулиці імені Рози Люксембург запропонувала за товар 3 карбованці. Втім, міліціонери вчасно «взяли слід». Виявивши ці та решту вкрадених яєць, вони на викрадачів завели справу й передали її… у прокуратуру.

10 квітня того саме року Грицівський консервний цех Шепетівського заводу безалкогольних напоїв відзвітував у нашому часописі, що уже виготовив 38 тисяч літрових банок березового соку «нового сезону».

За матеріалами публікацій у пресі, наукових видань і архівних документів підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.