Додому ГОЛОВНІ НОВИНИ Шепетівка та район 1 – 15 листопада за повідомленнями історичних джерел

Шепетівка та район 1 – 15 листопада за повідомленнями історичних джерел

11 листопада 1913 року вперше в історії новоспорудженої Подільської залізниці започаткували «тимчасовий рух поїздів». Щоправда, від Кам’янця-Подільського до Шепетівки пустили лише товарні потяги. «Спеціяльних пасажирських поїздів поки що не буде», – уточнила київська газета «Рада».

7 листопада 1907 року газета «Кіевлянинъ» застерегла читачів про поганий прогноз урожайності озимого жита. Відтак, так званий Волинський губернський комітет у справах земського господарювання вирішив зробити «хід конем» напередодні можливого спекулятивного підвищення цін на зернові місцевими торгівцями. Для цього «запросив» у Міністерства внутрішніх справ Російської імперії позичку у розмірі 400.000 рублів, щоб «організувати по всій Волинській губернії продаж жита населенню за регульованими закупівельними цінами». І хоча за станом на початок листопада міністерство ще ніякого рішення з цього приводу не ухвалило, губернська управа запланувала такі обсяги доставки жита, закупленого за позику, на деякі зі «своїх» залізничних станцій для подальшого продажу: Шепетівка – 9.000 пудів, Полонне – 12.000, Славута – 5.000, Кривин – 11.000, Печанівка – 5.000, Миронівка – 8.000, Бердичів – 7.000.

7 листопада 1915 року «Кіевлянинъ» повідомив, що впродовж 10 серпня – 24 жовтня заходами Всеросійського земського союзу зі станції Шепетівка евакуювали 12.411 біженців. Загальна кількість вивезених із Волинської губернії за цей саме час склала 31 тисячу осіб. У цій публікації малися на увазі переважно вихідці зі Західної України, котрі внаслідок «прибуття» фронту Першої світової війни мусили покидати рідні домівки та рятуватися втечею у східному та південному напрямках. Чимала їхня кількість тимчасово зупинялася на таких залізничних станціях як Шепетівка, Кривин, Славута, Полонне, Чуднів, Коростень, Олевськ, Сарни, Рівне. Звідти їх евакуйовували вглиб Російської імперії – до Курської, Воронезької, Катеринославської, Харківської та інших губерній.

7 листопада 1925 року в Шепетівці вийшов перший номер нової газети «Шлях Жовтня». Редакція часопису знаходилася за адресою: вул. Карла Маркса, 50. Нове видання попервах виходило не у точно визначені дні, але обов’язково двічі на тиждень.

12 листопада того саме року часопис «Киевский пролетарий» викрив серію зловживань на низці лісозаготівельних підприємств Волині. На їхніх складах було виявлено велику кількість браку. Селянам упродовж двох минулих років там не доплачували по 3 – 4 рублі з кожної зарплатні. Також державні перевіряльники «вистежили» у існуючій мережі лісозаготівельних організацій «систему фальшування, фіктивні акти, розтрати, привласнення», а також «усілякі фіктивні комбінації з лісництвами». Відтак, за підсумками перевірки десятеро відповідальних працівників було взято під варту. Серед них – завідувач Шепетівською лісорозробкою Плющ, його колега зі Славути Разгон, колишній десятник Славутської лісорозробки Хартман, екс-працівники Майдан-Вильської лісорозробки Гусєв (десятник) і Сташевський (рахівник).

7 листопада 1939 року 9-літнього Валю Котика прийняли у піонери в Шепетівці.

10 листопада того ж року нарком оборони СРСР, маршал Клим Ворошилов підписав цілком таємний наказ № 0059: «Про накладення стягнень на командування 6-ї армії, командирів деяких частин за незаконні дії на території Західної України». Відтак, розпочалися розслідування низки випадків розстрілів червоноармійців у їхніх військових частинах через неналежну поведінку, проявлену впродовж «походу» з території УРСР на землі, які до початку Другої світової війни належали Польській державі.

Одним із таких жертв став солдат 87-ї стрілецької дивізії 6-ї армії Яким Антонюк. Воєнком цієї дивізії Коржан пояснив спецкомісії Українського фронту і НКВС УРСР, що того було вбито виходячи з вказівки начальника Політуправління 5-ї армії Дьоміна. Адже останній учасникам військової наради у Шепетівці 16 вересня 1939 року дав таку «установку»: «боягузів, панікерів і дезертирів в бойовій обстановці розстрілювати на місці, без слідства і передання їх справ до суду».

2 листопада 1965 року дописувачка «Шляху Жовтня» Д. Петрова закликала шепетівчан не викликати дарма «швидку». Бо, як аргументувала, нерідко жителі міста це роблять лише для того, щоб угамувати п’яних. Наприклад, мешканка вулиці Жданова зателефонувала на «швидку», аби та «допомогла» її чоловіку в стані алкогольного сп’яніння. З цієї ж причини робився виклик карети швидкої допомоги на вул. Мануїльського.

1 листопада 1985 року міськрайонка написала про стан із «впровадженням радянської обрядовості» в Шепетівці. Виявилося, що ці обряди, а саме «проводи в ряди Червоної Армії, посвячення в робітники, свята першого і останнього дзвоника, новорічні щедрівки тощо» найкраще організовують завод тракторних втулок, цукрокомбінат, сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку, школи міста». А от універмагу «Дружба» дісталося за те, що має дуже малий асортимент у «куточку продажу для наречених і новонароджених». Комбінат благоустрою міста теж розкритикували, оскільки він «не слідкує за належним станом ритуальної площадки, що знаходиться на кладовищі».

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.

0 коментар
0

You may also like

Залишити коментар

Перевести