14 листопада 1916 року літературний критик із Шепетівки Борис Вальбе так відгукнувся про смерть американського письменника Джека Лондона, автора пригодницьких оповідань та романів, у газеті «Одесский листок»: «Умер Джек Лондон. Эта весть вызовет большую печаль в России. Как ни странно, но популярность покойного американского писателя достигла высшего своего апогея не на своей родине, в Америке, а в стране Толстого, Достоевского и Чехова. Устами своего героя Лондон говорит: «Ницше был прав: мир принадлежит сильным, которые вместе с силой отличаются и благородством, не валяются в свинном корыте торгашества и биржевой наживы. Мир принадлежит истинным аристократам, крупным белокурым «зверям», тем, что не идут на компромиссы». Одно можно сказать: этот огромный успех, каким Лондон пользуется теперь у нас, – временный. Когда придет «настояний день» нашого общественного пробуждения, Лондон станет, вместе с Майн Ридом, только писателем для юношества».

3 листопада 1919 року, під час Української революції 1917 – 1921 рр., представник влади Української Народної Республіки у Волинській губернії (комісар) Сумникевич повідомляв зі Старокостянтинова: «Дуже велика сила польського війська перекинута в останній час в район Заславля і Шепетівки». Після осіннього вступу в наш край (Волинь) поляки запровадили замість УНР-івських державно-громадських установ свої комісаріати (у повітах), магістрати (в містах). Повіти поділили на райони, а менші волості (як от Шепетівську) – на гміни. Також вони повсюдно позачиняли школи, зупинили діяльність політичних і громадських організацій. А ще оголосили набір до жандармерії (запрошували туди етнічних поляків і колишніх прибічників влади гетьмана Павла Скоропадського). Шепетівка перебуватиме під владою Польщі до початку липня 1920 року.

У листопаді 1921 року, за звітом розвідки УНР, у північній частині теперішньої Хмельницької області перебували такі більшовицькі війська, що підпорядковувалися ВЧК Фелікса Дзержинського: «197 піший курінь. Штаб – Клембівка, на цукроварні (в околицях Заславля). Курінь в районі Славута – Заславль – Білогородка. Командир – Брикович (жид), комісар Данилюк (галичанин). Склад куреня: 560 багнетів (загально до 1000 чол.)». Також у звіті зазначалося, що «в склад військ В.Ч.К. по народностям переважно входять росіяни, потім татари, башкірці, латиші і китайці».

День 7 листопада 1934 року – чергова річниця більшовицької революції 1917-го – для військовослужбовця 299-го полку Українського військового округу Робітничо-Селянської Червоної Армії І. Сінгура минув так: «Был праздник 7-го числа. Ну, праздник такой, что я вволю хлеба не наелся». Окрім нестачі харчів, восени того ж року червоноармійці нарікали на реформу форми (шинелі підкоротили, чоботи замінили черевиками). Наприклад, В. Тихоненко, котрий служив у Шепетівському залізничному батальйоні, писав: «Стали переходить на такое, как было в царской армии. Выдали обмотки и шинели короткие, выше колен. Как оденешь, то не похож на бойца, а на черногуза. Мне не нравится быть красноармейцем, лучше быть чабаном. Хоть пиши домой, чтобы отец продал корову и выслал денег одеться. Прямо позор и стыд быть бойцом РККА». 

На початку листопада 1937 року начальник 5-го відділу Управління держбезпеки НКВС УРСР Купчік зацікавився персоною Павла Вітмана. Цей чоловік – поволзький німець за походженням – служив пілотом у третьому окремому авіазагоні при 7-му кавалерійському корпусі (м. Шепетівка). Відтак, за цим льотчиком радянська спецслужба почала стеження. Як виявилося, Павло Улянович дуже позитивно висловлювався про ворога Йосипа Сталіна – Лева Троцького («навряд чи у СРСР знайдеться такий діяч як Троцький, ось чому його радянська влада вислала за межі країни»). Також Вітману «пришили» німецький націоналізм і «спів фашистських пісень». Усе закінчилося тим, що льотчика перевели зі служби на Шепетівщині (тобто біля тодішнього українсько-польського кордону) подалі в тил Радянського Союзу.

7 листопада 1942 року газета німецько-нацистських окупантів «Нова Шепетівщина» назвала дату більшовицької революції 1917-го «днем найжахливішого поневіряння народів бувшої Російської імперії».

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.