ГОЛОВНА СТОРІНКА ІсторіяЖорна часу Шепетівка та район 1 – 15 лютого за повідомленнями історичних джерел

Шепетівка та район 1 – 15 лютого за повідомленнями історичних джерел

146 переглядів

12 лютого 1963 року наша газета надрукувала спогади Ф. Заровного – учасника бою за звільнення Шепетівки від німецьких нацистів наприкінці січня – на початку лютого 1944-го. Танкова бригада, у якій служив Заровний, наступала в складі 4-го гвардійського танкового корпусу (к-р — Павло Полубояров). Корпус, у свою чергу, був складовою 60-ї армії Першого Українського фронту.

Цей наступ вівся зі сходу в напрямку Великої Медведівки та Хролина. Після взяття цих сіл розгорнулися бої за Лозичне, Судилків і Красносілку. Особливо вперто нацисти обороняли перше з цих сіл. Там зосереджувалося багато їхньої техніки, протитанкових засобів і боєприпасів. Судилків неодноразово переходив з рук у руки. За словами свідка, наступ 12-і та 13-ї танкових бригад 4-го корпусу на Шепетівку розгорнувся з південного сходу 9 лютого. Танкісти 12-ї бригади заволоділи залізничним вузлом Шепетівка-І. А по Судилківській вулиці в місто увірвалися батальйони 13-ї бригади. Німці стали відступати у район Плесни та Пліщина, але кілька разів намагалися повертатися назад.  

9 лютого 1902 року київська газета«Кіевлянинъ» підбила підсумки приймання вагонів із цукровими буряками на станціях так званих Південно-Західних залізничних доріг Російської імперії за минулий рік. Як виявилося, станція Шепетівка «обробила» 836 вагонів із солодкими коренями. Для порівняння, у Проскурові (нині Хмельницький) залізничники прийняли 906 вагонів з цим вантажем, на станції Михайленки (село в Чуднівському районі Житомирської області) – 1587, у Козятині – 744, у Волочиську – 1164. Неподалік від усіх цих станцій функціонували цукрові заводи. Загалом їх у «районі Південно-Західних доріг» нараховувалося тоді 149(!).

У першій половині лютого 1921 року агент Міністерства внутрішніх справ Української Народної Республіки Зайченко, котрий таємно проїхав із Кременця на Тернопільщині до Києва, побачив наш край (Ізяславщина, Шепетівщина, Старокостянтинівщина) за нових реалій більшовицької влади таким: «В кожному селі отрядом «продармійців» зі зброєю відбирають у селян збіжжя. Крім збіжжя, від кожного села, в залежності від кількості хат, відбирається: до 5000 штук яєць, до 8 пудів масла коровього, до 40 пудів сала, до 200 штук курей, і з кожної дійної корови по 5 пляшок молока щотижня. Коні, корови, вівці, гуси, кури, качки і весь господарчий скарб місцевими комітетами взяті на учьот. Реквізується все майно втікачів за кордон і дезертирів. Відбираються і вивозяться в Росію музичні інструменти: роялі і піаніно. Солі, нафти, краму, дьогтю, цвяхів, підків на селі немає. Дістати з великими труднощами можна у спекулянтів в обмін на зерно по такому розчьоту: за 1 фунт нафти – 1 пуд жита; за 2 фунти солі – 1 пуд жита; за невеличку хустину – 5–6 пудів жита».

15 лютого 1924 року на шпальті«Волынского пролетария» вийшла замітка про медичну амбулаторію у Шепетівці під промовистою назвою «Грязновато». «Приймальня брудна, надто незначна за розмірами. Там збираються особи з найрізноманітнішими хворобами. Один із лікарів приймає пацієнтів у верхньому одязі (в пальто). Лікарі працюють без халатів, а якщо у когось він і є, то сумнівної чистоти. Цього не повинно бути», наголосив автор допису, анонім «Посторонний».  

14 лютого 1925 року харківська газета «Пролетарий» повідомила, що Шепетівський окружний виконавчий комітет запровадив додаткову мову судочинства – польську.

6 лютого 1930 року бюро Шепетівського окружного комітету КП(б)У прийняло рішення «негайно приступити до складання орієнтовних поіменних списків куркулів по селах».

12 лютого 1935 року ЦК КП(б)У ухвалив рішення про перевірку складу студентства Проскурівського польського педагогічного технікуму. Через трохи більше ніж місяць із першого з цих закладів відрахували 48% студентів (кожного другого із 106). Причини: «сумнівне походження», «неблагонадійність», академічна неуспішність.

12лютого 1969 року на останній сторінці «Шляху Жовтня» вийшло велике оголошення Шепетівської районної лікарні, зміст якого є актуальним і нині: «Грип – розповсюджене заразне захворювання, яке передається від хворої людини здоровій повітряним шляхом. Для попередження від зараження потрібно носити маску, яка складається з 4 – 6 шарів марлі або іншої тонкої тканини. Маскою потрібно закривати щільно рот і ніс. Громадяни! Носіть маски у всіх людних місцях, магазинах, автобусах, кінотеатрі і т. д.».

1 лютого 1983 року поціновувачі нашої газети прочитали скаргу Л. Іванової на нахабство водіїв деяких міських автобусів, котрі «втікали» від пасажирів біля залізничного вокзалу. Читачка зазначила: «17 і 19 січня о 20 вечора на вокзалі повторилася ситуація, коли автобуси маршрутів «2», «3» і «4» майже одночасно відправилися з зупинки. При цьому водії бачили, що прибув електропоїзд і людей, які почали бігти до автобусів. Але, коротко кажучи, напівпорожні втекли». Таке цікаве явище у Шепетівці початку 80-х стало спостерігатися після «перенесення» владою продажу квитків із автобусних салонів у кіоски. Для водіїв на рейсових маршрутах це означало, що вже не треба виконувати план грошової виручки. А отже, «відпала» зацікавленість у перевезенні якомога більшої кількості людей. Щоб виправити ситуацію, незабаром повернулися до практики обілечування пасажирів у автобусах. Причому цим стали займатися не водії, а кондуктори.

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.

Залиште Ваш коментар
Перевести