8 липня 1969 року газета «Шляхом Жовтня» опублікувала нарис про роботу міжколгоспного піонерського табору «Ромашка» у середній школі с. Коськова на Шепетівщині. У таборі, розрахованому на відпочинок двох сотень дітей, діяли гуртки художнього слова, співочий і шахово-шашковий. Їдальня забезпечувала чотириразове харчування. Продуктами її постачали Грицівське селищне споживче товариство й місцевий колгосп. «Ми дбаємо, щоб у меню постійно були свіжі овочі, молоко, м’ясо», – казав начальник табору С. Живодьоров.
9 липня 1908 року часопис «Рада» інформував: ліси на Поділлі з кожним роком усе зменшуються і зменшуються. «Ще недавно половина Поділля була вкрита лісами, а тепер вони вже ледве досягають 12-ти процентів усього простору. Якщо й далі так винищуватимуться ліси, то певно в близькому часі Поділля перетвориться в степову країну», – пророкувала газета. До речі, нині лісистість Хмельницької області складає всього лише 12,9%.
2 липня 1909 року згадане видання зазначило, що урожай ягід у нашому регіоні видався «цілком гарний, хоча й не всюди однаковий». Також навело оптові ціни на ягоди нового врожаю, за якими їх продавали до Варшави, Києва та Москви (у розрахунку за пуд): вишні – від 2,30 до 3,20 карб., черешні – 3,20–4 карб., полуниці – 2,40–4 карб., «клубника» (так у статті) – 2,40–4,80 карб., смородина – 2,80–3,20 карб., аґрус – від 2,80 до 4 карб.
5 липня 1924 року газета «Волынский пролетарий» констатувала недоліки у роботі радгоспу, який діяв при Шепетівській цукроварні: «Насіви пшениці поросли й покрились диким маком так, що не видно. Поле ячменю – рослинність на ньому буйна. Але як перевірити, то виходить, що ячменю там – 0 відсотків, пирію (бур’ян) – 50 відсотків, решта 32 відсотка – теж инші бур’яни. Поля цукрових буряків – урожай був би й добрий, але керовники господарства весь час сперечались, скільки треба платити селянам, щоб випололи буряки. А бур’яни тим часом росли й росли, вибуяли вище колін заввишки й заглушили зовсім ріст буряків».
8 липня 1924 року той же часопис писав про успіхи у боротьбі з приватною торгівлею на Шепетівщині. Оскільки радянська влада прагнула «витіснити» її мережею кооперації (для цього, зокрема, активно «просувалося» Шепетівське споживче товариство), до кінця першої половини 1924-го обсяги приватної торгівлі у нашому місті зменшилися на 50%. Навіть на тодішньому ринку відкрили другу за ліком кооперативну крамницю. Проте у кооператорів усе ще були потужні конкуренти. Найдовше тримався «король» приватників на шепетівському базарі – крамар Сивер. Утім, навіть і йому довелося звільнити всіх прикажчиків, а відтак самостійно обслуговувати покупців у «майже порожній крамниці».
13 липня того ж року в газеті «Волынский пролетарий» згадувалося про відкриття так званого будинку відпочинку робітників у Славуті. А 14 липня 1925-го житомирська «Радянська Волинь» детально описала його роботу: «Під самим польським кордоном, у сосновому лісі, в будинках, що колись належали князеві Сангушку, вміщено будинок відпочинку робітників Шепетівської округи. Що два тижні, першого й п’ятнадцятого числа, прибувають і вибувають для відпочинку партії радянських робітників по 120-130 чоловік… Дзвінок, 8 година. Вмиваються – хто біля вмивальника, хто біля холодного джерела. Снідають. Далі розходяться хто куди. У соняшні дні – на полянки, підставляти свої спини палючим промінням сонця. Грають у кеглі, шашки, крокет. Увечері, після вечери, знову гулянки, співи. 11–12 години вечора – відбій. У будинку відпочинку є й недоліки. У їдальні трохи тіснувато. Трапляються кепські харчі – сирий кислий хліб, недоварене м’ясо, молоко з водою. Немає музики, вистав, човнів, бібліотеки, журналів ніяких. Бракує постільної білизни».
8 липня 1943 року Шепетівський окружний комісар Ворбс через газету німецько-нацистських окупантів «Нова Шепетівщина» довів жителям округи нову постанову влади про базари. Їх дозволили проводити лише у трьох містах – Шепетівці, Славуті й Полонному, причому на спеціально відведених майданах, позначених табличками. Час базарування: щонеділі з 8-ї до 12-ї години. Заборонялося продавати всі сільськогосподарські продукти за винятком збираного молока, маслянки, сиру, овочів і «лісних плодів». Порушникам «обіцяно» штраф у розмірі 10 тисяч окупаційних карбованців або арешт на 6 тижнів.
4 липня 1992 року директор Грицівського хлібозаводу Г. Вознюк повідомив у «Шепетівському віснику», що колектив підприємства освоїв виробництво селянського житнього хліба «Паляниця по-шкарівськи» вагою 1 кілограм 600 грамів. Рецепт цього виду продукції хлібозаводу подарувала Валентина Никитюк – начальниця тодішнього Великошкарівського поштового відділення. Як вона зазначила, такий хліб у молоді літа випікала її мама. До речі, підвищеним попитом користувався й інший виріб хлібозаводу – рогалик «Домашній» з повидлом. Загалом Грицівський хлібозавод щодоби переробляв 10 тон борошна.
У першій половині липня 1995 року розпочалася масова імунізація населення Шепетівщини проти дифтерії – відповідні щеплення у вузловій та міській поліклініках уже зробили першим двом тисячам людей. Шепетівській райсанепідемстанції було чим «колоти», адже одержала швейцарської вакцини на понад 1,2 мільярди тодішніх купонокарбованців. Всього планувалося охопити вакцинуванням до 30 тисяч місцевих мешканців.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.