8 липня 1907 року газета «Dziennik Kijowski», яку видавав польською мовою у Києві виходець із Грицева Грохольський, писала про скандал у його рідному містечку:
«До поліції дійшли різні чутки про те, що в Грицеві існує організація, яка ставить за мету поширення нелегальної літератури. Під час восьми обшуків було виявлено низку книжок та брошур забороненого змісту. Тож трьох молодих євреїв (2 з них – гімназисти, третій – учень повітової школи) заарештували та відправили до в’язниці в Заславі. Під час пошуків заборонених книг поліція також знайшла обгортки від бандеролей, в яких містився тютюн. Переховування його карається досить серйозним штрафом».
1 липня 1931 року в Шепетівці за адресою вул. Карла Маркса, 44 відкрився «пункт для скупівлі за готівку різних дорогоцінних речей». За документами він проходив як представництво Київської філії Харківського акціонерного товариства торгівлі (Хаторг). Шепетівчан зі шпальти газети «Шлях Жовтня» закликали нести до цього пункту «золото, срібло, перли, старі срібні та золоті годинники, антикварні художні речі, ломані і в стопах».
11 липня 1932 року будівництво так званого Шепетівського курорту відвідав начальник курортного управління УСРР товариш Кушнір. Обстеживши об’єкти у Шепетівці та селі Городищі, він у своєму наказі зазначив, що «пророблена величезна робота, яка перетворила руїну на велику курортну місцевість лікувального значіння».
Курорт складався із «двох окремих одиниць». Складові першої «одиниці» розташовувалися в Шепетівці: поліклініка, водолікарня, дієтична їдальня, джерело мінеральної води, завод мінеральних вод. Другою була «санаторія» у селі Городищі з підсобними господарськими підприємствами (пекарня, кролятня тощо).
14 липня 1932 року низку споруд курорту в Шепетівці урочисто відкрили. Наступного дня його філія – санаторій у селі Городищі – прийняла перших хворих із різних куточків СРСР.
Газета «Шлях Жовтня» нагадала, що підготовчі роботи до відкриття санаторного закладу Шепетівського курорту в селі почалися у березні, «ще за морозів». Існували перебої у постачанні будматеріалів. Також хтось поцупив частину столярних інструментів. Попри те, що «людей, що заходилися над організацією курорту, вважали за божевільних», його облаштування йшло в належні терміни.
У курортному управлінні УСРР планували додатково звести в Шепетівці ще й повноцінний санаторій, відкрити «курортну залю», а на садибі військкомату – пансіонат для лікування амбулаторних хворих. Щодо села Городища, то тамтешній комплекс «курортних» споруд мав бути розширений за рахунок спорудження окремої водолікарні та «електролікарні».
6 липня 1933 року міськрайонка писала про нічні облави радянських колгоспників села Городище Шепетівського району на осіб, котрі прагнули поцупити зерно, картоплю, траву з місцевого колгоспу. «Цієї ночі зловлено одноосібників Павла Фармалята та Михалка Примака, які косили траву, а їх коні паслися в колгоспній пшениці. Тут же попались в руки колгоспникам винищувачі врожаю Слободянюк із Красносілки та Присяжнюк, який працює їздовим у Шепетівці. Не одну комору обікрали вони, не один корч картоплі витягли з колгоспного городу», – читаємо у замітці. Про причину (шалений Голодомор), яка змушувала людей шукати щось їстівне на колгоспних ланах, автори замітки, звісно ж, не згадали.
15 липня 1955 року завідувач Красносільським клубом І. Микитинець критикував на шпальті «Шляху Жовтня» голову місцевого колгоспу товариша Хаїта. Справа у тім, що той виявляв байдужість до питання необхідності ремонту клубу. «Стеля тут загрожує обвалом, не застелено підлоги. В зимовий час клуб не опалюється, тому що немає грубки. Під час кіносеансів чи концертів у клубі немає на чому сидіти», – конкретизував дописувач.
1 липня 1970 року в «Шляхом Жовтня» йшлося про необхідність боротьби із новими, незвичними для шепетівчан шкідниками – колорадськими жуками. «На багатьох присадибних ділянках робітників і службовців міста, де посаджено картоплю, появився колорадський жук. Для організованої і якісної роботи з ним при Шепетівському комбінаті благоустрою створено спеціальну бригаду. Вона забезпечена ранцевою апаратурою і отрутохімікатами. Згідно заяв громадян вона проводить обробіток насаджень картоплі. Оплата за обприскування однієї сотки площі – 15 копійок. Ті, що бажають проводити обробіток посівів самостійно, можуть одержати отруту в міській оранжереї. Їх видають із 8 до 12 годин. Не забудьте взяти з собою паспорт», – акцентував у замітці «Знищуйте колорадського жука» агроном-ентомолог районної станції захисту рослин.
9 липня 1974 року шепетівський любитель «екзотичної» флори П. Бородін поділився із читачами міськрайонки своїм досвідом плекання рослин із Далекого Сходу – лимонника китайського й елеутерококу. «Саджанці з трудом прижились і акліматизувались в умовах нашого міста. Багато їх загинуло, лише деякі пішли в ріст. Тепер під вікном моєї квартири ростуть унікальні цілющі рослини», – похизувався читач.
3 липня 1998 року наша газета хвалила Михайлюцький хлібозавод за майстерне випікання селянського подового хліба. «Щодоби 450 духмяних житніх паляниць вагою 1 кг 300 грамів транспортують як до райцентру, так і в магазини сусідніх сіл. Вартість такої паляниці – 1 гривня. До випікання хліба на черені за дідівськими рецептами вирішили повернутися й на Грицівському хлібозаводі. До речі, у Михайлючці діє придбана на одній із київських фірм пакувальна машина, здатна акуратно загорнути у поліетилен будь-які штучні продукти – хліб, хлібобулочні, м’ясо-ковбасні та інші вироби», – йшлося у статті.
6 липня 1999 року «Шепетівський вісник» висвітлив презентацію у райцентрі нового виду зв’язку – інтернету. Її провело під егідою міськради товариство з обмеженою відповідальністю «Хмельницькінфоком». Присутніх познайомив із можливостями нової телекомунікаційної мережі гендиректор згаданого ТОВ Ю. Боярчук. «Користувачі мережі інтернет, а їх зараз у Шепетівці ледь більше десятка абонентів, матимуть змогу оцінити дешевший і якісніший телефонний зв’язок, зможуть передавати в будь-яку точку світу і отримувати велику кількість будь-якої інформації», – розповів він. А міський голова Шепетівки А. Васьківський у своєму виступі зазначив, що використання новітніх технологій зв’язку відкриє нові можливості для нашого міста, дозволить йти у ногу з часом.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.