13 липня 1910 року київський часопис «Рада» вражався пристрастю жителів села Судилкова (нині – центр однієї з громад Шепетівського району) до алкогольних напоїв. Оскільки державний дозвіл на торгівлю горілкою мали далеко не всі місцеві шинкарі, ті знайшли вихід – пропонували любителям хильнути денатурований спирт. Як виявилося, ця рідина, яка призначалася для освітлення сільських хат, неабияк «припала до смаку» випивохам. «Мішають його з медом і п’ють так, не зважаючи на те, що кожен, хто таке попробує, зараз починає блювати і робиться хворий. Трапляється, що й вмірають люде від цього», – констатувала газета.
2 липня 1911 року газета «Dziennik Kijowski», засновником якої був виходець із Грицева Володимир Грохольський, повідомила: у Ямполі (нині – селище, центр громади на Шепетівщині) парафіяни засумували через відсутність свого багатолітнього священника. Оскільки той виїхав за кордон на лікування, його заміщав духовний отець із сусіднього Теофіполя. Втім, ямпільчанам не сподобалося, що той приїжджає лише двічі на місяць. «Оскільки відсутність місцевого парафіяльного священника може тривати довго, а один священник не може належним чином керувати двома великими парафіями, було б бажано, щоб єпархіальна влада надала у Ямпіль нововисвяченого священника чи котрогось із тих, хто мешкає у Заславському монастирі», – висловив пропозицію автор статті.
У першій половині липня 1933 року в перших радянських колгоспах Шепетівщини фіксувалися факти неякісної організації харчування працівників, внаслідок чого ті висловлювали обурення, «бунтували» та нервували. Так, 11 липня у с. Хвощівці (нині – Берездівська громада) повар колгоспної їдальні, колишній контрабандист Йосиф Коч і завскладом Сава Булан «забули» приготувати сніданок. Як наслідок, голодні колгоспники довго відмовлялися починати працю на полі – згрібати конюшину. Того ж дня Коч і Булан приготували обід. Щоправда, під час цієї трапези багатьом «потріпав нерви» вереск колгоспниці Уляни Цимбалюк. Сердешна виявила у своїй мисці з борщем двох мишей. Виклавши їх на стіл, жінка зчинила лемент, що радянська влада годує не м’ясом, а мишами.
3 липня 1958 року шепетівська міськрайонка «Шлях Жовтня» надрукувала цікавий спогад більшовика, котрий був свідком втечі відомого місцевого цукровара Йосипа Потоцького з Шепетівки сорок літ тому. «Нам вдалося заарештувати польського магната, графа Потоцького, який повернувся в свій маєток і очолював збройну боротьбу проти українського народу. Але буржуазні націоналісти Бондарчук, Василь Лінник і інші вночі допомогли Потоцькому втекти з-під арешту», – зазначив про подію 1918 року Борис Гуменюк.
15 липня 1966 року згадана газета на останній сторінці рекламувала піаніно «Україна». Цей виріб Чернігівської музичної фабрики ім. Постишева продавався у Шепетівському магазині № 2 змішторгу. «Піаніно має темперевий лад із діапазоном сім октав. Рама чавунна, панцерна. Корпус піаніно – полірований. Це високоякісний інструмент. Він принесе радість тим, хто любить музику. Крім цього, інструмент створює затишок у квартирі. Кожен, хто бажає придбати піаніно, може оформити його у кредит на два роки», – наголошувалося у рекламі Шепетівського змішторгу.
5 липня 1967 року молодий журналіст Петро Макаренко на шпальті «Шляху Жовтня» описав бравурне відзначення у Шепетівці так званого свята Серпа і Молота. «Приємно у лісі. Тут пахне ялиною і квітами, полем і робітничим цехом. Гомін спадає. Всі займають свої місця. На столах квіти: жоржини і троянди. На дереві – могутній серп із молотом переплелися. Перший секретар міськкому партії Фастованов відкриває традиційне районне свято «Серпа і Молота»… Йдуть попереду авангардівці і харчовики, м’ясокомбінатівці, залізничники-локомотивники. Промислові підприємства району достроково виконали піврічний план випуску валової продукції. Торішня першість зі збору пшениці належить колгоспу «Поділля». По цукрових буряках ленківчани йдуть попереду. Найкраще м’ясо виробляють у Пліщині, Мокіївцях, Рилівці, Коськові, Городищах… А учасники художньої самодіяльності такий концерт підготували! Тут і жіночий вокальний ансамбль клубу цукрокомбінату («Пісня молодих будівельників», «Стежка кохання», «Жовта квітка»), і сольні номери у виконанні Зої Орлян, Михайла Кулеши, Тетяни Смусь, і мініатюри з українського гумору, які виконав Олександр Дацько, і танці у виконанні колективу клубу залізничників», – читаємо у публікації.
1 липня 1989 року міськрайонка повідомила деталі моторошної дорожньо-транспортної пригоди з численними людськими жертвами, яка сталася у центрі Шепетівки 13 травня: «13.05.1989 водій В. Заїка працював з 14 год. на автобусі № 5 «Залізничний вокзал – Автовокзал». О 19 год. 15 хв. Рухався по проспекту Леніна у напрямку залізничного вокзалу. У той же час по вул. Островського рухався автобус № 4 «Залізничний вокзал – Метеостанція» (водій – С. Коньок), який не пропустив автобус № 5, що рухався по головній дорозі. В результаті зіткнення 4 чоловіки загинуло на місці, п’ятий помер у лікарні. Водій В. Заїка тяжко травмований».
Як наголосила газета, після цієї ДТП на АТП-16807 було покарано 12 працівників. Усунено від обов’язків начальника автоколони, заступника начальника з експлуатації. Тимчасово понижено у посадах начальника майстерень, начальника відділу кадрів, заступника начальника з безпеки руху і начальника АТП. Водія «п’ятірки» тимчасово переведено у слюсарі по ремонту та обслуговуванню автомобілів. Водій «четвірки» перебував під слідством. На АТП повністю відсторонили від перевезень людей 4 водіїв. 6 чоловік розпрощались із поїздками у міжміські рейси. Аж 25 водіїв усунено від перевезень дітей. Із фондів підприємства виділено грошову компенсацію для пасажирів автобусів, які зазнали травм – від 50 до 400 карбованців кожна.
5 липня 1997 року газета «Шепетівський вісник» розповіла про так звану «кремлівську» таблетку – безтравматичний, безмедикаментозний засіб для самолікування. «Електронна таблетка – автономний електростимулятор шлунково-кишкового тракту. Поза організмом перебуває в «режимі очікування». Вмикається автоматично, тільки коли потрапляє на слизову оболонку рота, кисле середовище шлунка, кишечника чи піхви. При цьому капсула виробляє імпульси, подібні до біоритмів органів людського тіла. Капсула рухається і стимулює всі відділи шлунково-кишкового тракту і всі органи та залози, що містяться поблизу», – читаємо у рекламі.
«Кремлівську таблетку» можна було купити у шепетівських аптеках по «шаленій», як на ті часи, ціні – 69 гривень за штуку. Виробник гарантував її кількаразове використання.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.
На фото: новий Будинок побуту, про відкриття якого у Шепетівці написала газ. “Шлях Жовтня” 6 липня 1966 року.