10 липня 1955 року наша газета писала про нестачу торговельних «точок» у міському парку. Попри те, що «тисячі трудящих» Шепетівки полюбляли відпочивати там в уїк-енди, на весь парк був лише один маленький ларьок і закусочна. «Щоб випити пляшку ситра, купити цигарок, сірників, треба довго постояти в черзі, або їхати автобусом до магазинів», – резонно зазначалося у публікації. Тому її ініціатори порадили директору змішторгу Френзелю та начальнику відділу робітничого постачання залізничного відділку Волошенюк «встановити ще декілька ларьків для торгівлі ситром, пивом, тютюновими виробами». Ну а на додаток до цього – й «ширше організувати торгівлю морозивом».
Упродовж лише одного дня на початку липня 1917 рокув Шепетівці затримано 2340 утікачів із Південно-Західного фронту Першої світової війни. Ці чоловіки «накивали п’ятами» з різних підрозділів війська Російської імперії, не бажаючи воювати з австро-угорськими військами.
За станом на 10 липня 1925 року в селах Ленківці, Лотівка, Велика Шкарівка, які тоді входили до Грицівського району, а також у Вовківцях, Городищі, Жилинцях голодувала «переважна більшість населення». Сумним «рекордсменом» стало село Городище, де голод охопив аж близько 90% жителів. Радянська влада роздавала спеціальні позики, проте вони, траплялося, не доходили до адресатів. Так, істотну частину такої позики, яку надали селам Вовківецької сільради, сільський голова розподілив між своїми приятелями. Це читаємо у зведенні № 16 інформаційного відділу Об’єднаного державного політичного управління УСРР про стан районів, уражених неврожаєм, від 25 липня.
5 липня 1941 року Шепетівку окупували німецько-нацистські загарбники. Незабаром місто стане центром округи, яку очолить Ворбс.
9 липня 1954 року на платформах залізничної станції Шепетівка було виявлено 7 згортків із листівками українських націоналістів. Працівники КДБ ознайомилися із знахідкою та встановили, що листівки надруковані типографським способом й датовані 1951 роком. Деталі обстеження згортків начальник 4-го (таємно-політичного) управління КДБ при Раді Міністрів УРСР Серафим Крикун терміново доповів своєму начальству у спецповідомленні.
12 липня 1960 року «Шлях Жовтня» поділився тим, у який спосіб працівники залізничного вокзалу здолали незвично буйні бур’яни, що ними (після рясних літніх дощів) рясно «вкрився» перон, клумби, привокзальний скверик і навіть місцеві парники. Для цього залізничники звернулися за допомогою у «підшефну» школу № 48 (нині – ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6). Після кількох «десантів» учительок та учениць небажана рослинність із околиць вокзалу щезла. Особливо у цій справі відзначилися учителька Євгенія Лаврентіївна Салюк із вихованками – ученицями 6-го класу Марією Калюжною, Баталіною Андрусєвич, Валею Роздобудько, Лідією Тарасюк.
4 липня 1970 року директор Шепетівського кінотеатру імені М. Островського С. Юз зазначив на шпальті міськрайонки, що упродовж першого півріччя року приміщення для публічного показу і перегляду кінофільмів відвідало півмільйона (!) кіноглядачів. Особливим успіхом у шепетівчан тоді користувалися художні фільми «Вони звинувачуються у вбивстві», «Поштовий роман», «Посол Радянського Союзу».
2 липня 1974 року з нашої газети читачі дізналися про відкриття на Шепетівському маслозаводі робітничої їдальні. «Квіти на вікнах, привабливий колір стін, однотонні штори, ряди столиків із світлим гігієнічним покриттям», – розхвалював інтер’єри закладу часопис. До речі, вартість обідів підприємство своїм працівникам частково відшкодовувало. Також кожен охочий працівник маслозаводу щодня міг випити за кошт роботодавця склянку кип’яченого молока. У їдальні працював і буфет, де продавалися соки, мінеральна вода, кондитерські вироби, овочі та фрукти, цигарки.
12 липня 1983 року кореспондент «Шляхом Жовтня» О. Чайка (це був псевдонім краєзнавця і письменника Олександра Царика) розповів про життя ветерана виробництва Шепетівського заводу безалкогольних напоїв – Ольги Дмитрівни Дячук. На той час жінка безперервно там працювала від початку 1950-х. Професія трудівниці називалася «сироповар-купажист» (спеціаліст, котрий займається змішуванням різних компонентів для виготовлення сиропів). На заводі журналісту розповіли, що від пані Ольги залежала якість близько чверті всіх напоїв, які там вироблялися. Нагадаємо, що кожної доби у середині 80-х на заводі безалкогольних напоїв продукувалося 20 – 25 тисяч пляшок із готовою продукцією.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.