3 листопада 1979 року «Шляхом Жовтня» написало про успішний виступ у Шепетівці співочого тріо Мареничів (невдовзі цей колектив стане одним із найвідоміших у СРСР, а платівки із записами його пісень – страшним дефіцитом). «Співають Мареничі… І тисячі глядачів, слухачів залишають нагальні справи, щоб залюбуватись чарівним виконанням мелодійних пісень. І ось відоме тріо в Шепетівці. «Несе Галя воду», «Ой під вишнею» та ряд інших пісень дарували тисячам глядачів протягом двох днів заслужені артисти Української РСР Антоніна, Валерій та Світлана Мареничі», – зазначив фотокор газети Костянтин Білозоров.
2 листопада 1955 року «Шлях Жовтня» підняв проблему незадовільного санітарного стану вулиць біля залізничної станції Шепетівка. «В негоду буває важко пройти до привокзального базару, їдальні, залізоскоб’яного магазину, будинку, де розташована санітарно-епідемічна станція. Тут не впорядковані тротуари, не засипані вибоїни на дорогах», – читаємо у замітці. А ще її автор додав таке: вулиці за річкою Косецькою узагалі «знаходяться поза увагою санітарних організацій міста».
14 листопада 1970 року наша газета повідомила, що надійшов лист від групи батьків із протестом проти закриття шкіл у селах Жолудки, Круглик, Сошки, а також Ново-Судилківської й Велико-Степівської. На прохання редакції завідувач районним відділом народної освіти товариш Гавриш роз’яснив, що згадані навчальні заклади дійсно не функціонують, бо приєднані, як малокомплектні, до найближчих шкіл згідно з постановою Ради Міністрів УРСР та рішення виконкому Шепетівської районної Ради депутатів трудящих від 10 серпня 1970-го. Тоді ж виконком зобов’язав низку голів колгоспів «обладнати транспорт і систематично возити» тих дітей, чиї школи закрили, до інших навчальних закладів «туди і назад». При цьому не конче йшлося про автотранспорт. Наприклад, з с. Сошки у Велику Решнівку учнів 1–3 класів почали підвозити до школи і назад кіньми. А з настанням негоди місцевий колгосп мав обладнати цього «шкільного» воза «спеціальною будкою».
11 листопада 1983 року міськрайонка знайомила читачів із роботою магазину «Кулінарія», який колись працював у центрі Шепетівки (біля готелю). «Тут можна купити майже все необхідне для домашнього столу. Щоденно у магазині є широкий вибір кулінарних виробів: котлети, смажена риба, салати, відварені овочі, домашня лапша, тісто, вареники, пельмені, різноманітні кондитерські вироби», – писала газета. До речі, працівниці «Кулінарії» (Ніна Оліцька, Олена Метельська, Світлана Погорєлова та інші) тієї осені організували виставку-дегустацію страв з гарбуза. Особливо відвідувачам сподобалися оладки з гарбуза, гарбуз в маринаді, запечений.
11 листопада 1994 року на тоді ще державне підприємство «Шепетівкагаз» надійшло телетайпом повідомлення про те, що на газопроводі «Україна – Туркменістан» сталася аварія і тимчасово припинена подача газу. Крім цього, ситуацію із газопостачанням погіршило й інше: Росія на 50% зменшила постачання природного газу до України. Дуже скоро негативний вплив цих факторів відчули на собі шепетівчани. Так, за станом на середину листопада у квартирах жителів проспекту Миру газ «ледь горів». У ДП «Шепетівкагаз» попередили, що перебої з постачанням природного газу можуть тривати до тих пір, поки не буде ліквідовано наслідки аварії.
2 листопада 2000 року місцевий цукрокомбінат повідомив у «Шепетівському віснику», що до нього «добралася фінансова скрута». Послуги, які раніше він надавав у вигляді опалення для частини мешканців міста, стали неможливими. Основних причин називалося три: подорожчання природного газу, невчасна оплата за тепло його споживачами, відсутність компенсації для підприємства з бюджету за пільгових споживачів тепла.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.