5 лютого 1931 року редакції шепетівської міськрайонки стало відомо, що Судилківська сільрада, з нагоди 50-річчя з дня народження народного комісара Клима Ворошилова, збирає кошти на побудову дирижабля із одноіменною назвою – «Клим Ворошилов». За станом на третє число сільрадівці вже накопичили на таке 100 карбованців.
5 лютого 1903 року газета «Кіевлянинъ» повідомила, що у Новоград-Волинському повіті (тоді туди входила ціла низка сіл теперішніх Берездівської, Михайлюцької, Ганнопільської громад Шепетівського району) «рідко яка сім’я не має своїх представників у Сполучених Штатах Америки». В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. жителі Волині масово виїжджали за океан із метою заробітків. Ті, кому вдавалося закріпитися на новому місці, старалися допомогти своїм українським родичам, надсилаючи кошти.
9 лютого 1904 року згадане видання вмістило кореспонденцію про «тиху» нічну пожежу в селі Печиводах (нині – Берездівська громада Шепетівського району). Хоча тоді вогонь цілковито «зжер» клуню, у якій спав 18-річний син місцевого жителя Матвія Вигняного, жодна людина цього не помітила, бо всі також «переглядали сни». Вже аж на ранок селяни виявили згарище із чоловічим кістяком всередині.
5 лютого 1913 року київська газета «Рада» констатувала: багато які ділянки Подільської залізниці (мала сполучити Кам’янець-Подільський і Шепетівку) стоять недобудованими, через що люди в тих місцях, де ще не проклали рейок, мусять користуватися послугами «балагулів». Утім, ці чоловіки, котрі на тарантасах доправляли пасажирів у потрібні місця, спільно із ними дуже потерпали від усіляких зловмисників і супутніх пригод. «То розбійники пограбують, то злодії пообрізують чемодани, то коні злякаються автомобіля і вивернуть пасажирів у яр. Всі тут змучились і благають, щоб швидче кінчали вже будівлю Подільської залізниці», – констатувала газета.
13 лютого того ж року «Рада» повідомила, що у «мисливському замку» графа Потоцького, який розташовувався за 3 версти від станції Шепетівка, пройшов «трус». Поліцейські досліджували будинок від вечора до ранку. Про причини та наслідки обстеження дому відомого шепетівського цукровара у газеті не зазначалося.
5 лютого 1926 року, під час спроби перетнути польсько-радянський кордон, радянські прикордонники затримали 28-річного Меєра Беренштейна, жителя «польського» села Милятин Здолбунівського повіту. Юнак пояснив, що повертався з відвідин рідного брата Авраама, котрий мешкав за два десятка кілометрів – у «радянському» селі Головлі (нині – Крупецька громада Шепетівського району). Проте комендант 2-ї радянської прикордонної дільниці Магазинер напередодні встановив, що Меєр, коли йшов до брата, нібито переніс йому контрабандний товар.
Подібні проблеми із перетином польсько-радянського кордону в 1920-х роках відчував багато хто у Шепетівській окрузі, адже його «лінія», бездумно прокреслена 1921 року, «переполовинила» тисячі важливих торговельних, ділових, сімейних, особистих зв’язків, зробила жителями різних держав колишніх родичів.
15 лютого того ж року невідомий, «заховавшись» за ініціалами «В. К.» (можливо це Володимир Кочубей – перший керівник Шепетівського музею) опублікував у «Шляху жовтня» статтю-пропозицію щодо відродження джерел мінеральної води, занедбаних шепетівчанами. Серед аргументів, які наводив, були й такі: «у м. Шепетівці, на правому березі річки Гуски, біля цукроварні, самобутньо б’ють залізнуваті мінеральні води, що не так давно (до 1912 р.) досить широко використовувались для лікування хорих. Діяв тут невеличкий курорт на 40 ванн. Курорт було гарно встатковано, відвідували його не лише місцеві хорі, але й приїздили хорі з далеких кінців наших безмежних просторів. Зараз ці джерела засмічено, деякі з них прикидано покидьками, що звозяться сюди зі всього міста. Санітарний стан цієї місцевості жахливий. Цінні цілющі води не лише безпритульні, а й поставлено їх під загрозу коли не до знищення, то принаймні до помітного знецінення. На Україні ми маємо лише два місця, де б’ють мінеральні залізнуваті води – це м. Шепетівка та м. Лисянка. І більш до сього часу ніде не пощастило відзначити на Україні подібних вод. Уже з цього видно, що залізнуваті води уявляють з себе неабияку цінність».
13 лютого 1955 року читачам міськрайонки стало відомо, як пройшла зустріч піонерів Шепетівки із матір’ю радянського партизана Валі Котика Ганною Микитівною, а також його братом Віктором Олександровичем. Захід відбувся у залі виконкому райради. Піонерки залізничної школи Лілія Висоцька та Судилківської середньої школи Галя Дубіцька розповіли, як «піонери і учні їх шкіл в усьому наслідують Валю». Після зборів учасники відвідали могилу піонера-героя. Там із ними поспілкувалася й учителька Валі Котика, а саме Марія Людвигівна Сінькевич.
6 лютого 1974 року читачі «Шляхом Жовтня» дізналися, що у новому приміщенні сільськогосподарського технікуму нещодавно справили «новосілля». Почесними гостями дійства стали робітники ПМК-220, котрі власне і звели цю 4-поверхову новобудову на проспекті Миру. На церемонії відкриття представники підприємства – Ігор Сливінський і Надія Дідич – вручили директору технікуму Андрієві Зінкевичу символічний ключ. Червону стрічку перед порогом будівлі розрізав перший секретар Шепетівського міськкому Компартії України Броніслав Машевський.
«Кабінети математики, хімії, фізики, економіки і організації сільськогосподарського виробництва, бухгалтерського обліку, актова і спортивна зала, їдальня, музей – усе це передано юнакам і дівчатам, майбутнім спеціалістам сільського господарства», – пафосно вихваляли у часописі новобудову.
До речі, у тому ж номері газети писалося й про відкриття нової їдальні-кафе на 150 посадкових місць по шепетівській вулиці Петровського (нині – Залізнична). Підкреслювалося, що заклад устаткований найновішим кухонним обладнанням, холодильними камерами, у ньому є центральне опалення.
До наших часів він (під назвою «кафе «Поділля»), як відомо, не «дожив», перетворившись на страхітливі руїни, які вдень і вночі жахають людей.
9 лютого 1985 року тематикою останньої сторінки газети «Шляхом Жовтня» були лижі. Більше трьохсот лижників із різних куточків Шепетівського району прибуло на районну зимову спартакіаду серед колективів фізкультури. Загальнокомандну перемогу на змаганні, яке відбулося у селі Городище, здобули лижники Шепетівського цукрокомбінату. На другому місці опинилися представники колгоспу ім. Горького. Трійку призерів замкнули учні сільськогосподарського технікуму бухгалтерського обліку. Серед школярів кращі показники презентували городищани, а після них – лижники Судилківської та Мокіївської десятирічок. Щодо результатів в особистій першості, то на дистанціях 2, 3, 5, 10 кілометрів усіх перевершили Н. Мілінчук, Т. П’яскорська, А. Ковальчук, В. Тимощук, С. Санталов, А. Шидловський, С. Ліщук.
12 лютого 1991 року часопис «Радянське Поділля» познайомив читачів із фіналістами обласного конкурсу «Учитель року-91». Його лауреатом стала і шепетівчанка Алла Павлівна Лешкевич, вчителька географії Шепетівської середньої школи № 5. «Я довго і тяжко йшла до вибору професії. Зате не помилилась», – зазначила пані Алла. З тих пір Алла Павлівна примножила свої успіхи на освітянській ниві багатьма іншими досягненнями й звершеннями.
5 лютого 1994 року в нашій газеті вийшла резонансна стаття «Мільярд вісімсот – за «Подолянку». Малася на увазі сума в купоно-карбованцях (перебували в обігу до запровадження українських гривень), за яку придбало магазин «Подолянка» на шепетівському проспекті Миру приватне підприємство «МІІР». Директор підприємства оптимістично прокоментував: «У нас нині вісім торговельних точок. Площа цієї складає близько 650 квадратних метрів. Тобто це щось близьке до універсаму. Однак використовується неефективно. Напрошується питання не згортання асортименту, а навпаки – розширення його. Отже, плануємо відкрити нові відділи».
На жаль, до наших часів славний у 1980-ті магазин «Подолянка» не дожив.
3 лютого 1996 року «Шепетівський вісник» констатував, що виконком міськради зареєстрував організацію, яка об’єднає постраждалих від «злочинних дій фінансових посередників, зокрема «Будинку Селенга», «Оберіг». Головною метою новоствореної організації – Шепетівського об’єднання по захисту прав вкладників – оголошено боротьбу за повернення громадянам їхніх вкладів, які незаконно привласнили згадані «фінансові посередники».
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.