8 лютого 1919 року щоденна житомирська газета «Волинське життя» звернула увагу на вчинок отамана Йосипа Біденка. Будучи представником влади Української Народної Республіки («отаман для доручень штабу армії Директорії»), він із підлеглими козаками вилучили на Антонінській цукроварні 5 тисяч пудів дефіцитного цукру. Далі відправили його на залізничну станцію Ізяславль (вочевидь, щоб кудись вивезти й продати). З цього приводу Волинське акцизне управління звернулося до губернського комісара з проханням «зробити розпорядження, щоб отаман Біденко заплатив за реквізований цукор».
Але вельми сумнівно, що той це зробив в інтересах місцевої влади. Тим більше, що незабаром, а саме 14 лютого, Директорія УНР призначила Біденка комендантом Старокостянтинівського, Ізяславського та Острозького повітів.
1 лютого 1909 року газета «Dziennik Kijowski» написала про черговий щорічний світський захід у селі Коськів (нині – Ленковецька громада Шепетівського району) – полювання. Після нього учасників запросили на вечерю місцеві землевласники Ядвіга й Владислав Мазаракі.
Так вони продовжили традицію, започатковану Тадеушем Доморадським – батьком пані Мазаракі. Адже за життя Тадеуша його маєток у Коськові знали як один із найбільших центрів громадського життя Заславського повіту (куди входило і містечко Шепетівка).
Учасники дійства висловили жаль з приводу вимушеного від’їзду за кордон графа Володимира Грохольського – видавця газети «Dziennik Kijowski» у Києві. Цей знаний виходець із Грицева вирішив так вчинити через різке погіршення стану здоров’я.
Під час вечері у Коськові пані Ядвіга Мазаракі звернулася до Грохольського з прощальним словом. «Обличчя присутніх випромінюють радість, але кожен відчуває біль у серці. Бо прощаємося із другом, котрий пожертвував усім заради служіння коханій батьківщині. У своїй громадській роботі він пережив багато гіркоти й розчарувань. Хоча на деякий час він нас полишає, від улюбленої справи не відступає», – зазначила вона.
Присутні відреагували оплесками.
5 лютого 1933 року правління колгоспу в Берездові (нині – центр однієї з громад Шепетівського району) вирішило «самоочиститися» від «куркульських елементів». Для цього провело збори. Під час заходу, в якому взяло участь 240 людей, пройшло «оголошення відсічі» для колгоспника Мефодія Савчука. Бо, як виявилося, раніше той обробляв 20 гектарів землі. Також мав власну молотарку, постійних робітників, а ще деяких винаймав на сезонну працю. До того ж, батько Мефодія теж був куркулем, за що його радянська влада вислала за межі України.
14 лютого 1958 року шепетівська міськрайонка закликала читачів до жвавішої участі в державній грошово-речовій лотереї. Газета уточнила, що, придбавши лотерейний білет вартістю 5 карбованців, є шанси виграти: автомашину «Волга» чи «Москвич», мотоцикл, моторолер, велосипед, родіолу, магнітофон, піаніно, баян, ручний годинник, швейну машинку, холодильник, килим, жіночу шубу-цегейку. Щодо грошових виграшів, то вони «починалися» від 20 карбованців. А максимальна їхня сума сягала п’яти тисяч.
Того ж дня і року часопис «Шлях Жовтня» розрекламував принади «великого красивого приміщення» в центрі села Судилкова – сільської чайної. За версією газети, «багато колгоспників» залюбки користувалися її послугами. «Страви тут виготовляють смачні і дешеві», – акцентував автор підпису під фото К. Пугача. Чи наливали там алкогольні напої та якої вони були якості, в публікації не йшлося.
19 лютого 1958 року згадана газета назвала героїчним вчинок сержанта шепетівської міліції товариша Кабанцева. Чоловік особисто врятував із палаючого дому Іванчуків по вул. Карла Лібкнехта двох малолітніх дітей. Коли вибив вікно квартири, яка загорілася, побачив там їх у непритомному стані. Обпалюючи руки та обличчя, сержант виніс дітей на вулицю і почав гасити пожежу в середині житла. Діти були оперативно доправлені у лікарню.
8 лютого 1989 року та ж газета навела приклади, з якими питаннями особисто звертаються різні громадяни Шепетівського району до голови райвиконкому товариша В.Г. Данченка в приймальні дні. Так, дві жінки похилого віку зі Судилкова просили захистити їх від місцевого хулігана. Ганну Мазанюк із Коськова цікавило, чому, пропрацювавши 25 років у колгоспі, наявність численних відзнак за самовіддану роботу, при виході на пенсію вона одержує лише 56 карбованців. Методиста райвно Л. Цибалюк хвилювало, коли в Грицеві збудують дитячий садок.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.