14 серпня 1910 року київський часопис «Рада» співчував жінці з села Радошівки (нині – Ізяславська громада, Шепетівщина), котру її чоловік… продав для сусіда. У день оборудки», а саме 4 серпня, той вручив Хведеві Солов’ю 20 карбованців, а відтак чоловіки «вдарили по руках» й випили могорич. Проте наступного дня, коли сусід зайшов за жінкою, вона навідріз відмовилася йти з новим «власником» до його дому. Чи вліз Хведь після цього в борги перед сусідом, у газеті не повідомлялося.
8 серпня 1902 року газета «Кіевлянинъ» вражалася, із яким піднесенням євреї Старокостянтинівського повіту Волинської губернії, багато хто з яких перебував за межею бідності, відреагували на візит «чудотворця». Йшлося про приїзд із містечка Кунева (нині – в Плужненській громаді Шепетівського району) мандрівного цадика – духовного провідника прибічників хасидського напрямку іудаїзму.
«Таким «сини Ізраїля» з радістю несуть гроші. Цадики торгуються зі своїми нещасними прохачами, вимагаючи за заступництво перед Небом пристойну винагороду. Проте через надто скромне приношення «свята людина» може обуритися. В такі моменти боязкий, розгублений прохач поспішає розгніваного якнайшвидше умилостивити», – коментувало видання.
Того ж дня, 14 серпня, у «Раді» писалося про інженерів так званої Подільської залізниці, яка мала сполучити містечко Шепетівку з Кам’янцем – головним містом Подільської губернії (нині – Кам’янець-Подільський). Чоловіки «виїхали робити остаточні досліди» перед початком прокладання колій. «Старт» будівництва під керівництвом інженера Підгурського планувався навесні 1911 року. Завідувати прокладанням залізниці мало Управління, спеціально відкрите у Шепетівці. Втім, не всім місцевим жителям сподобався маршрут майбутнього шляху. Так, міщани Ізяслава надіслали скаргу Волинському губернатору з обуренням, що Подільська залізниця пройде за 15 верст від їхнього міста.
12 серпня 1925 року житомирська газета «Радянська Волинь» критикувала членів радянського комітету незаможних селян Хоровця (нині – село в Улашанівській громаді Шепетівського району) за пристрасть до горілки. «Збори Хоровецького КНС. Голова сільради палко говорить про потребу рішучого викорінення самогону. На цих же зборах прийняли до організації нового члена Пущука. Звичайно, такого випадку без могорича не обійти. І ось наші «голови» з Пущуком подались зі зборів. А за годину-дві всі були такі п’яні, що мало не падали», – викривав сількор Добрий у статті «Знищимо самогонку, щоби, проклята, не спокушала людей».
12 серпня 1943 року часопис німецько-нацистських окупантів «Нова Шепетівщина» рекламував окупаційний аналог радянських ощадкас – так званий віртшафтсбанк. «Два з половиною відсотки. Таємність вкладів. Вклад можна зняти будь-якої хвилини у всіх філіях», – рекламувала «принади» фінансової установи газета. До речі, на Шепетівщині віртшафтсбанк був доволі розгалуженим. Його відділення влітку 1943-го працювали у Шепетівці, Берездові, Грицеві, Заславі, Ляхівцях (нині Білогір’я), Плужному, Полонному та Славуті.
10 серпня 1955 року газета «Шлях Жовтня» критикувала українську пошту, бо та доставляла різні часописи у село Климентовичі із затримкою на два-чотири дні. Наприклад, три номери «Молоді України», від 5, 6 і 7 серпня, листоноша принесла «аж» 9 серпня. Також сільські передплатники газет і журналів гнівалися, що мусять ходити за пресою до помешкання місцевої листоноші особисто. Цікаво, що й у Шепетівці спостерігалося подібне: обласна газета «Радянське Поділля» надходила передплатникам на другий-третій день після виходу. Й це теж викликало обурення шанувальників друкованого слова. Як би повелися вони нині, у ХХІ столітті, коли пресу до багатьох сіл доставляють раз на тиждень, причому лише в певні години?
7 серпня 1974 року згадане видання повідомляло, що у Шепетівці по вул. Валі Котика закінчено будівництво двоповерхового дитсадка-ясел на 140 місць (нинішня його назва – «Михайлик»). Очікувалося, що установа ось-ось відкриє двері для малюків. Приблизно тоді ж новосели збиралися заселятися до нового 5-поверхового житлового будинку, який звели зодчі по вул. Карла Маркса праворуч від універмагу «Дружба». А навпроти відділу робітничого постачання у приміщенні колишньої робітничої їдальні для шепетівчан та шепетівчанок відкривали нове ательє мод другого розряду.
6 серпня 1976 року «Шляхом Жовтня» вихваляла Миколу Бачинського, Віктора Чорного, Володимира Охрімова – водіїв шепетівського автопідприємства 22043, котрі кермували автобусом ЛАЗ «Турист». Причина похвали: транспортний засіб уже пройшов 560 тисяч кілометрів без капітального ремонту, тобто вдвічі більше технічної норми. Цей автобус з написом «Корчагінець» курсував на «далеких» маршрутах, сполучаючи наше місто із Кам’янцем-Подільським, Львовом, Чернівцями. «За 5 років екіпаж зекономив стільки коштів, що можна було купити новий автобус», – дійшла висновку газета.
12 серпня 1983 року міськрайонка нагадувала, що оскільки на полях у розпалі збір й обмолочування пізніх сільськогосподарських культур, слід подбати про смачні обіди для колгоспників. Гарячими харчами колгоспні кухарі годували трударів ланів прямо у полі. Втім, з’явилася ідея залучати до «торгівлі на природі» й працівників комбінату громадського харчування райспоживспілки. «Везуть гарячі біляші, пиріжки з повидлом, м’ясом і горохом, ситро, мінеральну воду, кондвироби, печиво, цукерки», – конкретизувалося в газеті.
3 серпня 1999 року «Шепетівський вісник» повідомив про цікавий почин місцевого заводу «Пульсар» (нині не існує). Це підприємство спільно із київським науково-дослідницьким інститутом ім. Патона влаштувало регіональну презентацію сучасного зварювального обладнання. Як зазначено у замітці, місцем виставки-продажу став новий шепетівський магазин «Радар» (нині не існує). Директор заводу «Пульсар» В. Коляс розповів кореспонденту газети, що зв’язки із патонівцями підприємство підтримує вже кілька років. Упродовж цього часу вдалося опанувати процес виготовлення окремих видів обладнання для зварювання. Відтак, завод отримав виробничі замовлення, а його працівники – роботу. В перспективі на базі магазину планувалося відкрити потужний регіональний центр зварювального обладнання, нарівні з тими, що вже функціонували у Києві та Симферополі.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.