11 серпня 1932 року в “Шляху Жовтня” писалося, що за темпами хлібозаготівель Шепетівський район належить до числа найбільш відстаючих у Вінницькій області. «Гірше всіх працює Коса Решнівка. У Серединцях і Нучпалах глитай і підглитайник розкрадає колгоспний хліб», – наводилися приклади поганого господарювання колгоспників. Не зважаючи на загальні проблеми із продовольством у сільській місцевості, «Шлях Жовтня» обурювався вчинками нучпальських колгоспниць, котрі намагалися хоч якось рятуватися від голоду: «Останніми днями почали привозити з собою на поле дітей із торбинками. Повертаючись із поля, несуть з собою чимало колосків у торбах. Це кожного дня 6-7 пудів, а то й більше».
9 серпня 1907 року до поля зору всеукраїнської газети «Рада» потрапили напружені взаємовідносини між охоронцями володінь славутського магната Романа Сангушка та місцевими селянами. У ніч на 3 серпня жителі села Янушівка (нині – с. Іванівка Улашанівської громади Шепетівського району) вбили в місцевому маєтку Сангушка одного охоронця інгушської національності, а другого смертельно поранили. Після цього нападники втекли, уникнувши затримання поліцією. Як наголосив часопис, подібні «непорозуміння» були досить частим явищем.
10 серпня того ж року згаданий часопис повідомляв про покарання 2-місячним арештом групи мешканців села Свята Криниця Заславського повіту. Ці чоловіки (Павло, Яків, Микита, Кузьма Миколайчуки, Іван, Данило, Степан Турченюки, Микита Ковалюк, Йосип, Кіндрат, Данило Гнатюки, Семен та Йван Химичі, Степан Бондарчук, Ульян Рінюк) провинилися тим, що систематично випасали коні й іншу худобу на посівах землевласниці села Лисинці (нині – у Старокостянтинівській громаді) Є. Лясоти. На численні зауваження її економів – не реагували.
2 серпня 1912 року газета «Dziennik Kijowski», яка видавалася польською мовою у Києві, «смакувала» подробиці збройного нападу невідомих на фінансовий заклад у містечку Славуті: «Кілька озброєних грабіжників напали на знамените Товариство взаємного кредиту. Його працівники, побачивши грабіжників, зчинили крик. Непрохані «гості» злякалися, а відтак накивали п’ятами, прихопивши 1500 рублів, які були в касі. На тривогу збіглися численні сусіди та поліція. Вона вирушила в погоню за нападниками, стріляючи з револьверів. Проте грабіжники також відповіли зброєю. Як наслідок, двоє грабіжників зазнало поранень».
12 серпня того ж року комісія по боротьбі з епідеміями зобов’язала місцеву владу Шепетівки «закінчити будування міської вбиральні та збудувати вбиральню на колгоспному базарі». Також вона ухвалила там встановити «три сміттєвих скриньки», «заборонити продаж будь-яких готових страв». А ще комісія розпорядилася відремонтувати та вичистити міські криниці, а у низці сіл району до 1 вересня збудувати хоча б «примітивні лазні».
14 серпня 1955 року «Шлях Жовтня» вражався тим, як гарячковиті заготівельники «попорпалися» у великому новому фруктовому саду біля контори Шепетівського змішторгу: «Налетіли, неначе зграя. Так «зібрали» врожай, що зараз молодий сад стоїть наче сирота, скривджений і обскубаний. Гарячі збиральники яблук і інших фруктів віднеслися до саду по-звірячому. Зараз дерева, наче з перебитими руками, стоять із поламаними гілками, частина яких валяється у траві».
11 серпня 1970 року міськрайонка хвалила шепетівських пенсіонерів Г. Іванова та М. Рудика, котрі «навели красу» навколо великих комунальних будинків № 1 і № 3 по проспекту Миру. «Майже весь вільний час віддають вони розведенню фруктового саду та догляду за ним, стараються створити навколо красу і радість для мешканців. Кілька років тому посадили 100 яблунь, велику кількість вишень, слив, кущів малини, горобину, плакучу вербу. Розбили й квітники», – акцентував часопис «Шляхом Жовтня».
Водночас, на тій самій сторінці, газета критикувала мешканців будинку по вул. Петровського, 48, паркан якого межував із «обсадженим квітами і декоративними кущами» привокзальним сквером. Адже вони «виливали помиї і покидьки під паркан», після чого те все «розтікалося по доріжках скверу, по асфальту, аж під самі двері залізничного вокзалу». Утворювався неприємний запах, від якого «захоплювало дух» шепетівчанам і гостям міста.
10 серпня 1979 року дописувачка нашої газети порівняла комфортність міського парку культури та відпочинку із початком 1960-х. Порівняння вийшло не на користь сучасності. За даними читачки, раніше парк «заворожував красою різноманітних клумб, яскравим оформленням алей, танцмайданчика», були «літній театр, озера». А от влітку 1979 року від парку вже «віяло байдужістю, занедбаністю», прогулянка ним не давала «естетичної насолоди».
Як роз’яснила директорка міського парку Ніна Бабій, він не виглядає добре через байдужість більшості місцевих підприємств і організацій, за якими «закріплені певні ділянки роботи». Наприклад, будівельно-монтажне управління райспоживспілки уже п’ятий рік як споруджує танцювальний майданчик. Райсільгосптехніка «забула» завезти свіжий чорнозем для клумб. А цукрокомбінат не подбав про встановлення перепускної труби між озерами парку.
12 серпня 1999 року «Шепетівський вісник» анонсував запровадження загальнодержавного податку для ще нечисленних власників новітнього «чуда техніки» – мобільних телефонів. Згідно з Указом Леоніда Кучми про додаткові заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій, усіх користувачів «стільникового рухомого зв’язку» зобов’язано сплачувати 6% вартості одержаних послуг до Пенсійного фонду України. Як відзначила газета, шепетівських «власників так званих мобілок» новий податок «обурив».
5 серпня 2005 року Шепетівський міськвиконком ухвалив рішення про припинення, з 12 серпня, функціонування «тимчасового» ринку на проспекті Миру. Суб’єктам підприємницької діяльності було запропоновано перенести свої торгові місця на ринок «Дар», розташований на вул. Тургенєва, 2-а. Участь у цьому засіданні тодішній в. о. міського голови Олександр Царик не взяв «з поважних причин».
Згодом, за часів міського голови Сергія Антонюка, в Шепетівці намагалися «перевести» продавців із проспекту на новий ринок у непогано облаштованому куточку неподалік медучилища. Проте традиції «суботнього» ринку виявилися настільки «живучими», що він й досі діє там, де колись – на проїжджій частині проспекту Миру.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.