4 січня 1912 року київський часопис «Рада» описав, як мешканці села Лавринівців минулої весни та влітку позбиткувалися над працьовитим землеробом із сусідньої Брикулі (нині обидва ці села – у Ленковецькій громаді Шепетівського району). Обурившись тим, що брикульчанин Загорський посіяв на шести гектарах землі, яку придбав на хуторі під Лавринівцями, конюшину, місцеві заздрісники «геть спасли кіньми» усі його насадження трав’янистої рослини. Після того, як господар подав на кривдників до суду, вони помстилися – вирубали 50 щепів, посаджених Загорським, а також «порубали йому вікна та двері у хаті, пліт, розвалили піч». Сердечний власник так сприйняв заподіяне близько до серця, що від горя заслаб і покинув своє нове господарство. Втім, після цього селяни у Лавринівцях не втихомирилися, а «перегризлися» між собою. Як засіб вирішення особливо «гострих» суперечок, «опоненти» почали тихцем пробивати худобі одне одного черевну порожнину, після чого та у муках гинула. Оскільки це робилося приховано й уночі, поліція не могла знайти вбивців корів і волів.
6 січня того ж року згадана газета співчувала священникові Дідковському із міста Полонного (нині – Шепетівський район). Той втратив молодшого сина Дмитрика через пустощі старшого «чада» – 13-річного Миколки. Одного разу він, прийшовши із духовної школи, зацікавився пістолем, який лежав на столі. Коли розглядав зброю, вона вистрілила, внаслідок чого куля потрапила у Дмитрика.
3 січня 1913 року в ремісничій школі Славути (нині – Шепетівський район) пройшло свято Ялинки. Ще напередодні споруду навчального закладу прикрасили гілочками хвойних дерев. Для святкування у школі облаштували бальну, концертну та ялинкову зали, а також буфет. Вечірні урочистості складалися зі святкових декламацій, пісень, танців, «живих картин» у виконанні вихованців. Родзинкою святкового вечора стала інсценізація казки про Білосніжку німецькою мовою. Мальовничі костюми королеви та фей, фантастичні костюми десяти гномів, вражаючі танці та чудові сценки захопили усіх присутніх глядачів, від малого до великого. Вони довго та палко акторам. Затим біля яскраво освітленої ялинки пройшли танці та ігри. На завершення присутнім вихованцям навчального закладу було вручено подарунки.
3 січня 1931 року Шепетівська міськрада через газету «Шлях Жовтня» висловила догану низці підприємств, установ і організацій району через те, що не повідомили чи беруть участь у державній позиці «П’ятирічка за чотири роки». До списку потрапили: філії Гірносилікатного об’єднання, Союзхлібу й Утпромзбуту, Цегельний завод, Артіль голярів, Артіль кравців «Об’єднана праця», «Коопзбут», Робміство із пекарнею й їдальнею, «Чоботар» із чоботарнею, Швацька майстерня комборотьбезу, Нарсуд, Колгоспспілка, Червоний Хрест, Друкарня, Пивна база, Клюб РТС, Склеп лісгоспу «603 верства», Спілка мисливців, Центральна бібліотека.
5 січня того ж року Проскурівський краєвий відділ тресту «Укрфільм» анонсував на шпальті нашої міськрайонки про відкриття свого представництва у Шепетівці. Цей його новий заклад називався «Державна фотографія та фотолябораторія». Вказувалося, що працівники нового салону приймають від населення замовлення на фотознімки «з виїздом на місця». Окрім цього, вони надаватимуть поради щодо фотоаматорства усім охочим.
Цікаво, що за шепетівською адресою закладу «Укрфільму» – вул. Карла Маркса, 6 – раніше працювало фотоательє Натанзона. Воно функціонувало по-сусідству із «Будинком пекарні інвалідів».
1 січня 1939 року завідувач акушерським відділом і консультант Шепетівської міжрайонної лікарні Юлій Михальський з нагоди Новоріччя поділився на шпальті місцевої газети радістю: торік через пологове відділення пройшло 1415 породілень, тоді як у 1936 році цей показник становив 812. Також лікар додав, що вперше в історії існування водолікарні (первісна назва – Шепетівський курорт) застосоване торфогрязелікування судилківським торфом. «Жити стало краще, веселіше», – дійшов висновку Юлій Петрович.
14 січня 1944 року командир радянського партизанського загону ім. Калініна Кам’янець-Подільського з’єднання ім. Ф. Михайлова видав наказ про розстріл головного інженера німецького управління лісами у м. Шепетівка Аркадія Попеля. Причина: під його керівництвом неодноразово здійснювалися облави по лісах на партизанів.
3 січня 1958 року «Шлях Жовтня» повідомив, що трудящим Шепетівки сподобалися Новорічні свята. Як конкретизувало видання, «в новорічну ніч засяяли ялинки яскравими різнокольоровими електричними вогнями. Вони прикрасили майже кожну хату. Багато людей любувалися гарно прикрашеними ялинками, які поставлені на площі Миколи Островського, біля готелю. В усіх школах, дитячих садках відбулися дитячі ранки. Біля ялинок діти співали пісні, читали вірші радянських поетів, танцювали. Після новорічної ялинки в кінотеатрі було продемонстровано нову кінокартину. В клубі залізничників ім. Войкова в новорічну ніч відбувся великий бал-маскарад. Тут проводилися різні масові розваги, демонструвалося нове кіно. Масові новорічні вечори пройшли й у клубах і червоних кутках цукровиків, 18 дистанції колії, паровозного депо, Шепетівської МТС».
14 січня 1983 року міськрайонка надрукувала скаргу жителя вул. Терешкової на незадовільний стан її дорожнього покриття. Як зазначив дописувач, цим шляхом біля залізничної лікарні, як об’їзним, користувалося чимало автотранспорту, щоб дістатися м’ясокомбінату, заводу тракторних втулок, асфальтобетонного, Судилківського камене-щебеневого заводу та інших підприємств. Відтак, проїжджа частина перетворилася на «розбиту вщент». Також там бракувало тротуарів, тож перехожі були змушені «тулитися до парканів, щоб не попасти під колеса машин».
14 січня 1989 року міськрайонка опублікувала результати рейду закладами культури та кафе Шепетівки. «Хоч і був період канікул, проте в школи на вечори відпочинку не вдалося потрапити. Зате справно працювали кафе «Форум», «Ліра», «Сучасник». Однак відвідати їх не кожній молодій людині по кишені, адже як мінімум необхідно мати 5 карбованців, щоб провести тут вільний час», – ділилися спостереженнями члени рейдової бригади.
Свята першої половини січня 1997 року освітяни Шепетівки зустріли без настрою та грошей. Заробітну плату вони отримали тільки за торішній червень (працівники дошкільних закладів – за липень). Щоб повністю розрахуватися з освітянами, місцевому бюджетові не вистачало 822 тис. гривень. По суті, йшлося про повне припинення фінансування навчально-виховного процесу. «Сьогодні школа чи садочок не спроможні не те, що придбати щось вагоме, а й віника немає за що купити. Ось уже який час педколективи не розраховуються за комунальні послуги», – прокоментувала завідуюча міським відділом освіти для одного зі січневих номерів «Шепетівського вісника».
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.