10 травня 1902 року газета «Киевлянинъ» описувала містечко Шепетівку так: «Наполовину бруковані криві вулички з похиленими будиночками. Величезна кількість дрібних крамничок із обов’язковою для кожної дерев’яною вивіскою, на якій, під зображенням червоного довговусого турка-пузаня на жовтому тлі, з люлькою в зубах та фескою, обов’язково значиться стереотипний напис: «Новооткрытая продажа турецкаго табаку, галантерейныхъ, бакалейныхъ, мануфактурныхъ и разныхъ товаровъ». Здавалося б, унаслідок такої, надзвичайно поширеної в Шепетівці універсальної торгівлі, обивателі мали б володіти якщо не значними накопиченнями, то хоча б коштами, достатніми для більш-менш стерпного матеріального становища. Насправді ж поштиві місцеві торгівці всякою всячиною – це бідолашні бідняки. Тож навряд чи вам вдасться знайти у Шепетівці «універсальний магазин», де товару більше ніж на 20 – 25 рублів. Крім злощасної торгівлі різними товарами, деякі шепетівчани скуповують зернові та іншу сільськогосподарську продукцію в жителів сусідніх сіл. Особливо багато серед тутешніх скупників курячих яєць – агентів тих осіб, котрі утримують великі місцеві яєшні склади. Останні щороку експортують за кордон близько 300 вагонів яєць. З числа місцевих промислів у вічі кидається вичинка шкір. Цим ремеслом займаються нарівні з мешканцями довколишніх сіл навіть містечкові євреї. Щодо великих фабрично-заводських підприємств, то за величиною виробництва й кількістю робітників привертає увагу буряково-цукровий завод графа Потоцького, а також великий паровий млин, що функціонує тут із недавніх пір».

4 травня 1906 року Заславська повітова управа влаштувала у «залі військової присутності» міста «торги на пониження», а 8 травня – «переторжку» з метою виявлення бажаючого, котрий за найнижчою ціною проведе ремонт (замощення) трьох ділянок забрукованої дороги Шепетівка – Заслав. Загальна довжина ділянок шляху, які належало відремонтувати, становила 4 версти. Управа оцінила цей ремонт у 35 тисяч 300 російських рублів, але хотіла знайти того, хто виконає його дешевше (інф. газ. «Киевлянинъ»).

На початку травня 1919 року в запеклих боях за Шепетівку, які точилися між військами Української Народної Республіки та більшовицькою Робітничо-Селянською Червоною Армією, з боку останньої відзначився 5-й полк 2-ї української радянської дивізії на чолі з Дмитром Шмідтом (справжнє ім’я – Давид Гутман). За бойові заслуги у війні з УНР Реввійськрада радянського фронту його нагородила почесною грамотою.

3 травня 1922 року з Шепетівки до Здолбунова – міста по той бік кордону між Українською Соціалістичною Радянською Республікою й Польщею – вирушив перший, після радянсько-польської війни, поштово-пасажирський поїзд. За угодою між країнами, такі поїзди надалі курсували двічі на тиждень, по середам і п’ятницям (інф. газ. «Пролетарська правда»).

11 травня 1923 року, впродовж одного дня, у містечку Шепетівка випала найбільша кількість опадів в Україні після Чернігова – 24 мм. У Чернігові дощу «нарахували» 34 мм. В інших регіонах (як от Києві, Житомирі, Вінниці, Єлисаветграді, Миколаєві) випало від 6 до 9 мм дощів (відомості Метеорологічної секції Сільськогосподарського наукового комітету України).

13 травня 1924 року газета «Волинський пролетар» інформувала про створення у Шепетівці закладу для реевакуації «голодних дітей» (так званого реевакуаприймальника). Аналогічна держустанова навесні 1924-го працювала і в Житомирі, тодішньому центрі Волинської губернії, до якої входила Шепетівка. «Контингентом» обох приймалень були дітлахи (переважно сироти й напівсироти), котрі різними шляхами приїхали на нашу Волинь із українських губерній, постраждалих від голоду 1921 – 1923 років, аби тут його пережити й хоча б якось прохарчуватися. Завданням реевакуаприймальників у Шепетівці та Житомирі було «розвантажувати Волинь від голодних дітей». Тобто – ці установи залишали на місцях, у державних дитбудинках, лише круглих сиріт, а всіх інших спрямовували за місцями їх попереднього проживання.

1 травня 1963 року наша газета, яка тоді називалася «Шлях Жовтня», повідомила: «Хороший першотравневий подарунок одержали діти міста Шепетівки. Контора з благоустрою міста створила в скверах, парках, дворах великих будинків дитячі містечка. До послуг дітвори є бесідки, качалки, гойдалки-наїзники, пісочниці». Цікаво, що одне з таких «містечок» запрацювало у так званому сквері ім. Островського (приблизно там, де зараз скверик з пам’ятником Валі Котику та його околиці).

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.