6 травня 1902 року газета «Кіевлянинъ» співчувала нужденному життю обивателів міста Полонного. На думку кореспондента видання, бідність штовхала тамтешніх жителів до зайняття усілякими незаконними «бізнесами». «Практично у кожному селі займаються таємним винокурінням, кришать тютюн, очищають політуру (спиртовмісний лак), підфарбовують чай», – перелічив журналіст вигідні тодішні справи. Таких «дільців» притягували до відповідальності. Наприклад, першого травня Житомирський окружний суд засудив чотирьох полончан (двох євреїв і двох українців) до 9-місячного тюремного ув’язнення за те, що гнали спирт із лаків та політури.
10 травня того ж року згадане видання критикувало діяльність у містечку Шепетівці агентів німецьких пароплавних компаній, які таємно продавали місцевим жителям єврейської національності, котрі бажали емігрувати до США, квитки на кораблі. Справа у тому, що агенти при цьому не дбали про доставку своїх «клієнтів» до пароплавів у Німеччині. Відтак, євреї мусили самотужки (й за окрему плату) добиратися у відповідний німецький порт на «свій» корабель, що додавало їм неабиякого «головного болю».
12 травня 1909 року київська газета «Рада» констатувала: землі для обробітку в Заславському повіті Волинської губернії (куди входила і наша Шепетівка) подешевшали на третину. Якщо раніше за гектар правили 300 рублів, то у травні його вартість знизилася до двохста, але й навіть таке не надто приваблювало покупців. Видання запропонувало пояснення того, чому так відбувалося. Все більше і більше селян назавжди виїжджало із Заславського й Старокостянтинівського повітів до Сибіру, тож мусили перед цим збувати свої земельні наділи «за безцінь».
До речі, у номері «Ради» від 16 травня наводилися приклади масовості цього переселенського руху. Так, з околиць Славути у Томську губернію виїхало аж 250 душ. «Є такі села, звідки бажають переселитися до Сибіру по 100 і більше людей», – конкретизувала газета.
15 травня 1932 року газета «Шлях Жовтня» оцінила потенційні обсяги корисних копалин і мінеральних вод у Шепетівському районі: «Вогнетривала глина – 75 млн. тонн. Каолін – 1 млн. тонн. Плястична гончарна та черепична глина (глей) – 800 тис. тонн. Руда будівельна глина – колосальні запаси по всій території району. Вапно – 800 тис. тонн. Граніт – виход на поверхню на площі до 100 кв. кілометрів. Польовик відзначено на площі до 4 кв. кілометрів. Кварць – жили в граніті на площі до 4 кв. кілометрів. Письмовець (пегматит) – на площі до 1 кв. кілометрів. Гнайс – оголення на площі до ¼ га. Болотної руди (лімоніт) – на площі до 100 га. Охра та охруваті глини – 450 тис. тонн. Торф – 1 млн. тонн повітряно-сухого палива. Мінеральні залізнуваті води – джерела з дебетом до 11 тис. відер на добу».
У першій половині травня того ж року Особлива нарада Об’єднаного державного політичного управління (ОДПУ – назва спецслужби УСРР) ухвалила низку рішень у справах мешканців Шепетівщини, котрі підозрювалися у антирадянській діяльності. Наприклад, 8 травня жителя села Красносілки (нині – у Берездівській громаді Шепетівського району) Гната Ободзінського було засуджено до трьох років заслання у віддалені північні райони Радянського Союзу. А от жителеві села Сошне (нині – Ізяславська громада) Якову Довгалюку, на якого донесли, що агітував проти колгоспів, повезло більше – 14 травня Особлива нарада ОГПУ його звільнила з-під арешту. Так само 10 травня було звільнено й Дем’яна Родовелюка із села Титьків (нині – у Полонській громаді), котрого раніше підозрювали у антирадянській агітації серед населення.
1 травня 1933 року шепетівська міськрайонка описала досягнення так званого Дерманського національного німецького колгоспу імені Карла Лібкнехта. 1931-го на ньому розпочалася організація молочно-товарної ферми. Впродовж одного місяця радянські колгоспники під керівництвом голови Дерманської сільради, німця за національністю на прізвище Бейлау «усуспільнили» (тобто відібрали в інших односельців) 207 голів худоби, з яких 73 – корови, 122 – молодняку віком від 1 року і 6 штук телят. На час написання статті у колгоспі вже нараховувалося 107 корів. Оскільки не було нормального приміщення, худобу тримали у тринадцятьох різних пристосованих місцях. Відтак, колгоспники взялися за спорудження «короварника», розрахованого на утримання 100 голів.
15 травня того ж року в Шепетівці неподалік цукрозаводу відкрився відроджений після багатьох років занепаду оздоровчий заклад – курорт «Український Залізноводськ». У рекламі значилося, що цей комплекс складається із санаторію, поліклініки, водолікарні, «кабінету електро-світло-водолікарні», дієтичної їдальні для амбулаторних хворих і пансіонату. А ще нова установа приваблювала тим, що у ній працювали лікарі-курортологи із Києва та Дніпропетровська.
14 травня 1958 року в «Шляху Жовтня» розхвалили Новицьку середню школу за «активну участь в озелененні садиби» і жваве господарювання. Молоді садівники висадили біля навчального закладу понад 400 дерев, а також, крім цього, «заклали велику шкілку фруктових, плодово-ягідних і декоративних» саджанців. А ще вони зібрали та передали до колгоспу 90 кілограмів насіння декоративних дерев. Також учні власноруч спорудили крільчатник, а на уроках праці виготовили окремі клітки для самок і малих кроленят. Силами учнів школи було зібрано і здано державі 600 курячих, гусячих і качиних яєць.
9 травня 1963 року міськрайонка вмістила кореспонденцію з села Новоселиця (нині – у Полонській громаді Шепетівського району) про тематичний вечір з атеїзму, який пройшов у місцевому клубі. «Присутні з інтересом прослухали бесіду про класову суть релігії, одержали відповідь на питання, чи є життя на інших планетах, проглянули спеціально випущену до вечора світлову газету і подивилися виставу «Полонянка», – зазначило видання.
14 травня 1974 року «Шляхом Жовтня» привертала увагу читачів до нової їдальні біля головного корпусу сільськогосподарського технікуму. Заклад зволікав із уведенням її в експлуатацію, адже там було багато усіляких недоробок. Приміром, була відсутня гаряча проточна вода, ще не придбали холодильників для м’ясо-рибного цеху. Більше року просто неба лежали три газових плити, а коли їх взялися монтувати, виявили нестачу різних деталей. Після спорудження їдальні будівельники залишили її довколишню територію дуже захаращеною.
«Не везе» цьому будинку й нині, що стоїть пусткою. Й «натяку» їдальні в ньому немає.
12 травня 1979 року читачі «Шляхом Жовтня» дізналися, що на Шепетівському залізничному вузлі тривають зйомки фільму про роботу працівників 18-ї дистанції колії. Київська студія науково-популярних фільмів створювала кінострічку про їхній досвід із наплавлення хрестовин стрілочних переведень.
11 травня 1996 року «Шепетівський вісник» інформував про нестачу гарячої води у райцентрі. Така ситуація склалася через систематичне вимикання електроенергії в умовах суворої минулої зими, внаслідок чого працівники тепломереж мусили ремонтувати котельні. Тому в травні з більшості котелень подавалася гаряча вода лише двічі на тиждень – щосереди й щосуботи. Ситуацію ускладнювало ще й те, що тепломережі боргували в оплаті за електроенергію Північному підприємству електромереж, а тому воно погрожувало зовсім припинити подачу струму.
1 травня 2014 року наша газета писала про акції, які провела громадська організація «Хмельниччина: самооборона і контроль». Як нагадала кореспондент видання, недавно «самооборонівці» побували у Центрі ДАІ. Також днями завітали до Шепетівського медичного училища, щоб вияснити, чи є там корупція.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.