10 травня 2001 року постійний читач «Шепетівського вісника» із села Брикулі, інвалід війни І групи, кавалер орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня Петро Синюта поділився думками, які прийшли до нього напередодні так званого свята Великої Перемоги у війні 1941 – 1945 років: «За період проведення реформ населення України зменшилося на три мільйони громадян. Нічого не скажеш, не дбає тепер про нас наш уряд. Перебуваючи в Німеччині з офіційним візитом, Президент Кучма не поцікавився, як же забезпечені інваліди війни у цій, переможеній колись нами, країні. Проте із повідомлень засобів масової інформації нам відомо, що в Німеччині ветерани війни живуть краще, ніж ми, чим, звичайно, дуже ображені. За свій трудовий вік я заробив і поклав у свій час в банк 10 тисяч радянських рублів. Але ці гроші в мене, як і у багатьох співвітчизників, пропали. Бо їх Лазаренко і подібні йому вивезли за кордон. А з цих 10 тисяч я одержав у минулому році лише 48 гривень – курям на сміх. Мені 86 років. Виходить, що мої трудові заощадження пропали».
20 грудня 1909 року київський часопис «Рада» інформував про результати наради у будинку Славутської волості Заславського повіту Волинської губернії представників сільських сходів. Слухалося питання відкриття у сусідньому з Шепетівкою містечку так званої міністерської школи. Цю справу більшість учасників не підтримало, мовляв, немає звідки взяти грошей на відкриття нового навчального закладу. Надали ж згоду лише представники Славути. А місцевий мировий посередник (чиновник із врегулювання земельних відносин між селянами та поміщиками) захід узагалі проігнорував. Як уточнили в публікації, він пояснив свою відсутність на ньому тим, що «саме тоді спать хотів».
1 травня 1912 року газета «Dziennik Kijowski», засновником якої був виходець із Грицева Володимир Грохольський, повідомила: дорожня комісія Волинського губернського земства виділяє 12 тисяч рублів на вивчення якості волинських доріг. Відтак, у Заславському повіті (до якого входило містечко Шепетівка) й інших куточках губернії планувалося дослідити, які дороги є 1) губернського значення, 2) повітового значення, 3) місцевого внутрішньоповітового значення. Після внесення цих відомостей до Генерального плану передбачалося організувати випробовування різних типів дорожнього покриття з урахуванням ступеню завантаженості доріг. Малося на увазі вкладання на пробних ділянках бруківки з різних видів каменю. «Через певний час можна буде визначити, який тип покриття і з якого каменю є найбільш раціональним для тієї чи іншої дороги», – резюмував часопис у публікації.
12 травня 1913 року часопис «Рада» висвітлював хід спорудження нової залізниці Шепетівка – Кам’янець-Подільський. «Встановлено дуже пильний догляд за коліями. Через кожних 10–12 верст стоїть жандарм. Особливо пильно доглядають за тим, щоб ніхто не фотографував колії», – читаємо там.
9 травня 1958 року міськрайонка закликала зі своєї шпальти прискорити спорудження у Шепетівці Палацу піонерів (нині на його місці по вул. Героїв Небесної сотні – супермаркет «Щедрослав»). Для завершення цього об’єкту бракувало лісоматеріалів, які виконроб ремонтно-будівельної контори не поспішав одержувати. Також «коробка» нової споруди стояла непоштукатуреною всередині, не було проведено електропроводки. Тих, хто зводив Палац піонерів, «підганяли» до важливої тоді дати 19 травня – річниці заснування радянської піонерської організації.
9 травня 1964 року часопис «Шлях Жовтня» виявив ознаки технічної «просунутості» колгоспників і колгоспниць у селах Берездів і Корчик (нині, відповідно, центр однієї з громад у Шепетівському районі та село Михайлюцької громади). Працівник Берездівської школи-інтернату повідомив, що після появи у домівках односельців електроенергії «появилися перші телевізійні антени, незабаром у багатьох хатах засвітиться голубий вогник». А у Корчику працювала власна радіотрансляційна мережа. Завідувач сільським клубом А. Кондратюк вів місцеву радіогазету, яку колгоспникам було чути із домашніх репродукторів.
13 травня 1975 року читачі нашої газети довідалися, що на перехресті доріг за селом Ленківцями Шепетівського району виріс новий ресторанний комплекс «Русь». Майстрам із будівельно-монтажного управління облспоживспілки вдалося надати новій споруді такого екстер’єру, що здалеку здавалося, нібито вона викладена з дерева під зруб. На подвір’ї було облаштовано зручну стоянку для автомобілів. У цьому ресторані подавали український борщ, уху, котлети з грибами «Русь», млинці, крученики, салати зі свіжих огірків і редиски. В напівпідвальному приміщенні ресторану розташовувався пивно-винний бар, із кондитерським і сувенірним відділами. На другому поверсі закладу тривало обладнання холу, банкетного залу, а також готелю.
За задумом тих, хто проєктував «Русь», новий комплекс мав би надовго мати увагу подорожувальників, адже для нього було обране місце на перехресті п’яти доріг, які з’єднували п’ять областей України. Утім, заклад до наших часів не дожив – далися взнаки буремні 1990 – 2000 роки.
13 травня 1981 року міськрайонка поставила читачам із Судилкова на Шепетівщині актуальне, як на ті часи, питання: де у селі можна купити серветки? Як виявилося, вже впродовж кількох місяців ці вироби з паперу були відсутніми у місцевій торговельній мережі. Жителька Судилкова навіть поділилася враженнями у газетній замітці, що не змогла придбати серветки й у відділі культтоварів Шепетівського районного універмагу та в «Канцтоварах» – магазині, який працював на центральному ринку райцентру. «Це такий дефіцит, що до нас не доходить», – розвели там руками.
1 травня 1989 року газета «Шляхом Жовтня» опублікувала інтерв’ю кореспондента О. Царика із заступником голови Шепетівського міськвиконкому В. Кутею про перспективи дальшого розвитку міста. Респондент журналіста зазначив, що у місті за три останніх роки здано в експлуатацію 1328 нових квартир загальною площею 73,1 тисяча квадратних метрів. Програма забезпечення мешканців міста квартирами, розроблена 1986 року, передбачала, що до 2000 року потрібно здати 258 тисяч квадратних метрів житла. Планувалося, що до кінця 1989-го будівельники міста здадуть в експлуатацію машинобудівний технікум, 45-квартирний будинок заводу культиваторів, піонерський табір. На 1990 рік планувалося завершення спорудження 200-квартирного дому для механічного заводу, а також дитсадка. А у планах на 1991-й стояло зведення критого ринку (нині на його місці – торговельний центр «Стратон»). Однією з найбільших будівельних організацій у тодішній Шепетівці було будівельно-монтажне управління «Промжитлобуд – І».
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.