15 травня 1967 року «Шляхом Жовтня» звертала увагу читачів на цікаву новацію – в різних куточках міста встановили телефони-автомати. Проте дописувач газети П. Гардзель вирішив перевірити справність одного з них, біля ресторану «Полісся». Опустив у телефонний апарат монету, однак ні виклик не відбувся, ні гроші йому не повернулися. Тому чоловік обурився на начальника лінійного технічного вузла зв’язку й інженера автоматичної телефонної станції, відповідальних за належну експлуатацію «телефонних будок», а відтак звинуватив їх у «формалізмі».
9 травня 1925 р. у дописі хмеляра Надашкевича, який надрукувала газета «Радянська Волинь», йшлося про розвиток галузі хмелярства на Шепетівщині. Як зазначив спеціаліст, «до імперіалістичної війни хміль розводився в межах Славутського й Аннопільського районів». За станом на 1925 р. господарств, що мали хмільники, на Славутчині нараховувалося 41, на Аннопільщині 29. «Північно-західня частина Шепетівської округи є дуже сприятлива для розвитку хмільництва. Більша частина грунтів – легкий супісь, а крім того в означеній частині округи немає нестачі в лісоматеріалі, необхідному для справи», – читаємо у дописі спеціаліста.
9 травня 1958 року «Шлях Жовтня» закликав прискорити спорудження у Шепетівці Палацу піонерів: «Дуже повільно ведеться будівництво. Досі не зроблено штукатурки всередині приміщення, не проведено електропроводки. Ремонтно-будівельній конторі давно передані наряди на одержання лісоматеріалів, необхідних для закінчення будівництва, але виконроб контори не поспішає, щоб їх одержати».
5 травня 1965 року міськрайонка хвалила Шепетівський кінотеатр ім. Островського, бо посів перше місце у «соціалістичному змаганні» з аналогічними закладами Хмельницької області. Крім щоденного показу фільмів, кіношники у нашому місті раз на тиждень перед сеансами влаштовували виступи художньої самодіяльності. Також вони мали чотири міські філіали: у клубі райоб’єднання «Сільгосптехніка», в середніх школах №№ 3, 8, 9. До того ж, на території міського парку культури та відпочинку тривало будівництво «літнього кінотеатру на 700 місць».
4 травня 1992 року вранці сталася резонансна пожежа на Шепетівському цукровому заводі. Загоряння, яке добряче «роздмухав» вітер, гасили пожежники з Шепетівки, Грицева, Славути, Нетішина, Полонного понад 5 годин. Зрештою, вдалося локалізувати вогонь і не дати йому охопити все підприємство. Як наслідок, згорів 3-й поверх рафінадного цеху і дах над ним.
7 травня 1994 року в нашому місті ще існував «свій» відділ у справах захисту прав споживачів, який перевіряв сферу торгівлі та побутового обслуговування. Його начальник у статті, виданій «Шепетівським вісником», зазначив, що упродовж 1993 року підлеглі спеціалісти здійснили 338 контрольних перевірок», виявивши 300 порушень. Приміром, «традиційно» бракували сметану виробництва місцевого маслозаводу, проби якої бралися у магазинах міста. Причина – її «бадяжили» продавці, доливаючи водою. Оскільки до числа дефіцитних товарів належала звичайнісінька вата, її в аптеках приховували під прилавками, аби продати «своїм» людям. Тож під час одного з рейдів «борці за права споживачів» виявили у аптеці № 6 аж 405 пакунків вати та ще багато різних прихованих медикаментів.
10 травня 2001 року «Шепетівський вісник» опублікував матеріали бесіди з міським архітектором, де йшлося про теперішнє і майбутнє (заплановане до часів появи у місті довгобудів і закинутих приміщень) «обличчя» міста. «Уже розроблені і затверджені в облдержадміністрації проекти, згідно з якими в центральній частині міста буде створено кілька зон відпочинку і для дітей, і для дорослих. Зони ці будуть яскраві, сучасні, з усіма необхідними атрибутами – площами, скверами, фонтанами, дитячими майданчиками і обов’язково квітами», – читаємо у розповіді. Йшлося у цій публікації й про нічийний витверезник неподалік відділу міліції в центрі Шепетівки. Його приміщення (коли воно ще мало пристойний дах) планувалося використати для продажу… насіння.
11 травня 2006 року в нашій газеті вийшла замітка місцевої жительки «Де наш продуктовий ринок?». «Раніше продуктовий ринок був облаштований непогано. Розширили, накриття зробили. А зараз цих бідних людей, що виростили овочі, інші продукти своїми руками, витісняють. Стоять вони під дощем і снігом, всі овочі на землі, бо ж хочуть збути свої лишки. А всі зручності створені тільки для тих, хто перепродує, тобто займається отим «купи – продай». Я бачила в Німеччині продуктовий ринок. Там чисто, прилавки легко миються, вода, туалети, ніяких протягів. А поруч – супермаркет, у ньому – все, що тільки душа бажає, все є», – зазначила авторка публікації.
Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.