10 вересня 1900 року київський часопис «Кіевлянинъ» повідомив про здешевлення цегли – ціни на неї впали до шістнадцяти карбованців за тисячу штук. Тобто, одну глиняну цеглину можна було придбати приблизно за півтори копійки. Нагадаємо, що день праці тодішнього сезонного працівника Шепетівської цукроварні оцінювався у середньому в 20-30 копійок. До речі, на початку ХХ століття на околицях нашого містечка функціонувало щонайменше дві цегельні – неподалік цукрового заводу та як їхати в напрямку села Красносілки.
9 вересня 1909 року згадане видання констатувало початок сезонного вивезення гусей на експорт із Шепетівки, Полонного, Бердичева й десятків інших міст і містечок Волинської губернії. Для транспортування птахів за кордон використовувалися спеціальні «багатоярусні» вагони з перегородками. Як уточнив «Кіевлянинъ», «втрамбовували» гусей у ці вагони так, що вони стояли там впритул одне до одного. На кордоні Російської імперії з Австро-Угорською (там, де функціонували залізничні станції Радивилів і Волочиськ) птахів випускали з вагонів і вони його перечалапували «своїм ходом». Наприклад, лише через м. Волочиськ у середньому за рік в такий спосіб доставляли іноземним замовникам птаство невеликого розміру на суму 200 тисяч російських рублів. А якщо враховувати ще й великих птахів і яйця «несучок» – то на майже пів мільйона.
11 вересня 1913 року газета «Нова Рада» встановила, де поділися громадяни Сруль Березняк і Сура Гешель. Із головного міста Волинської губернії – Житомира – вони обоє безслідно зникли рік тому. Як виявилося, над чоловіками вчинив «душогубство» мешканець містечка Славути (нині – складова Шепетівського району) Янкель Федер, а трупи закопав під підлогу своєї хати.
Того ж дня 1913 року згаданий часопис з’ясував, що влада Російської імперії виділила кошти на спорудження залізничної колії («під’їздного шляху») від станції Шепетівка до Ямполя (нині – центр однієї із громад у Шепетівському районі). Початок цього будівництва планувався весною 1914-го.
11 вересня 1924 року житомирський часопис «Радянська Волинь» виявив за підсумками двотижневих курсів із перепідготовки польських учителів у Шепетівці, що «більша частина польського учительства спеціяльної, фахової освіти не має та відстає в справі загального розвитку». Як виявилося, в нашому тодішньому містечку краще знали польську мову з метою її викладання не стільки педагоги польської національності, як вчителі українського походження. «Пройшли курси досить жваво», – підсумувало видання.
2 вересня 1943 року комісар д-р Ворбс підбив у газеті німецько-нацистських окупантів «Нова Шепетівщина» підсумки дворічного господарювання у Шепетівській окрузі «цивільної німецької влади». «Большевизм залишив нам цілком дезорганізоване сільське господарство, розладнану промисловість. Після скасування ненависної колгоспної системи сільське господарство стало на шлях піднесення і в знак визнання зразкових досягнень окремі господарства перетворені на хліборобські спілки. У цих селян вже здійснилася їх довгожданна мрія про власну землю. Промисловість та ремесло також посприяли оздоровленню господарського життя», – оптимістично зазначив функціонер.
15 вересня 1960 року «Шлях Жовтня» написав, що збірна команда стрільців Хмельницької області посіла перше місце у чемпіонаті України з кульової стрільби, який проводився у Львові. Підготував команду, яка залишила позаду професіоналів із Києва, Львова, Харкова та багатьох інших великих міст, майстер спорту із Шепетівки Василь Лук’янчук.
6 вересня 1969 року головний інженер «Шепетівкагазу» В. Ємяшев поділився із читачами «Шляхом Жовтня» планами свого підприємства на найближчі роки. У районі паротурбінної електростанції воно мало намір розпочати будівництво «найбільшої на Україні газороздавальної станції». Як очікувалося, держава асигнує на цю споруду 1,3 мільйона радянських рублів. Планувалося, що її послугами користуватимуться жителі Шепетівки, Полонного, Новоград-Волинська, Старокостянтинова, Славути, Хмельницького та низки інших міст України. «З введенням у дію цієї станції реалізація зрідженого газу для потреб трудящих перевищить 24 тисячі тонн на рік», – прогнозував головний інженер.
14 вересня 1979 року шепетівчани І. Кременецький, В. Коломієць і А. Стахова шпетили на шпальті «Шляхом Жовтня» міських керманичів за поганий стан зупинки «Ринок». «Просто соромно, що в центрі міста обласного підпорядкування на зупинці «Ринок» лавка з однією жердиною, яка, до речі, навіть не прибита».
7 вересня 1999 року читачі нашої газети дізналися, що невідомі викрали високовольтну лінію електропередач між селами Судилковом і Савичами. Загальна її протяжність склала сім із половиною кілометрів(!). А ще раніше між селами Велика Медведівка і Білокриниччя безслідно зникли 12 кілометрів електродротів.
6 вересня 2001 року «Шепетівський вісник» інформував: фільмотека місцевого відділення з прокату кіновідеофільмів налічує близько п’яти тисяч копій фільмів. Тодішніми найбільшими глядацькими вподобаннями були кінострічки «Титанік», «Зоряні війни», інша різноманітна фільмопродукція США та Західної Європи. Водночас у кінотеатрі ім. Островського діяла 50-відсоткова квота на показ українських ретро- та сучасних фільмів.
6 вересня 2002 року в Шепетівському краєзнавчому музеї представили нову експозицію з нагоди 50-ліття залізничного вокзалу. На зустрічі з цієї нагоди виступили Олександр Якимов, Любов Дячук, Ганна Якимчук, Федір Рижак, які безпосередньо працювали на будові. Свідки «відродження» зруйнованих у роки радянсько-німецької війни «воріт міста» пригадали, що вокзал споруджували не лише спеціалісти-будівельники, але й звичайні його працівники. Протягом трьох років, без будь-якої оплати, вони приходили на будівельний майданчик, аби споруда стала до ладу.
13 вересня 2007 року «Шепетівський вісник» висвітлив візит Юлії Тимошенко на Шепетівщину з нагоди відкриття комплексу з виробництва молока з безприв’язною системою утримання корів у селі Великій Медведівці. Знана в Україні політикиня взяла участь у відкритті цього, як тоді писали, «єврокорівника», 6 вересня. Тваринницький комплекс «воскресила» із занедбаного стану корпорація «Сварог-2006», якою керував Андрій Гордійчук.
Володимир КОВАЛЬЧУК.