8 вересня 1862 року в Львові народився Юзеф Миколай Потоцький – польський землевласник з роду Потоцьких гербу Пилява, цукрозаводчик, мандрівник, мисливець, біблеофіл, австрійський камергер, член Державної думи Російської імперії від Волинської губернії. Керував Шепетівською цукроварнею.

1 вересня 1925 року кореспондент газети «Більшовик Полтавщини» повідомив із Шепетівки про завершення переговорів між Польщею та СРСР щодо низки інцидентів, які сталися на польсько-радянському кордоні (він тоді проходив за кількадесят кілометрів від нашого міста). Поляки сплатили 11450 карбованців збитків, які під час нападу радянським громадянам завдала польська прикордонна застава (зокрема і «за потраву селянських засівів»). Сторони домовилися й обмінятися прикордонниками, яких захопили один в одного. Водночас вони вирішили не нести відповідальності за вбивство польського прикордонника Войтчака та радянського «стража кордону» Кісіля. Радянська сторона також не захотіла передавати полякам їхнього жандармського офіцера Рандоманського, котрий після арешту на радянському боці кордону за шпигунство погодився співпрацювати з радянською владою. «Двостороння комісія дійшла до цілковитої згоди також у справі боротьби з карними бандитами, які іноді переходять кордон», резюмував автор публікації.

9 вересня 1925 року державний офіціоз «Вісти ВУЦВК» надрукував розклад відправлення поїздів з Харкова – тодішньої столиці УСРР. У середу, 9 вересня, прямий «прискорений» поїзд до Шепетівки відходив з харківського вокзалу о 18-ій годині.

6 вересня 1943 року читачі німецько-окупаційної газети «Мозырские известия» дізналися, що у Шепетівці є справжній ляльковий театр. Адже його актори, як писалося в статті, «днями» вирушили з Луцька до Берліну «для обслуговування працівників зі Сходу» (тобто остарбайтерів). Лялькарів, а ще їхніх колег із луцького та брестського театрів, на залізничний вокзал проводжали з оркестром. Актори несли транспарант із написом: «Ми їдемо до Німеччини виступати перед російськими працівниками».

1 вересня 1937 року в Москві було заарештовано Володимира Кочубея – українського археолога, краєзнавця, дослідника історії Південно-Східної Волині, першого директора Шепетівського краєзнавчого музею (із 1926 року). Володимир Іванович був автором таких книг: «Екскурсант Шепетівщини» (Шепетівка, 1929 р.), «Довідник Шепетівщини», «До реєстрації археологічних першоджерел на Шепетівщині», «Археологічне обстеження берегів р. Горинь у 1928 р.».

13 вересня 1938 року нарком НКВС УРСР Олександр Успенський інформував своє керівництво у Москві, що із 140 господарств одноосібників у Шепетівському районі Кам’янець-Подільської області вступило до колгоспів лише 62. Також він підкреслив, що план хлібопоставок одноосібниками області виконаний на 34%. Головна причина – багато одноосібників вибули за межі районів, у яких раніше проживали. Нагадаємо, що невиконання плану хлібопоставки у ті часи згаданою категорією селян вважалося злочином.

1 вересня 1967 року в селі Судилкові Шепетівського району нараховувалося лише 35 власників телевізорів. Проте аж кожна п’ята сім’я мала мотоцикл. Радіолу чи радіоприймач мало 80% родин. У кожному домі налічувалося від одного до трьох велосипедів (газ. «Шляхом Жовтня», № 138 від 1.09.1967 р.).

5 вересня 1979 року наша районна газета багато писала про необхідність оснащення шкіл міста технічними засобами, а також те, як відбувається їхній перехід на кабінетну систему навчання. «Перехід на кабінетну систему в школах нашого міста переконливо довів: знання учнів стали кращими, збільшився коефіцієнт користі уроку», — наголошував автор відповідної публікації. За велику кількість кабінетів автор похвалив восьмирічну школу, середні школи №№ 1, 2 і 6. Зокрема, у СШ № 1 з нового навчального року запрацював новий «кабінет естетики», а також «відкрито зали атеїзму і профорієнтації».

2 вересня 1983 року читач газети «Шляхом Жовтня» поскаржився на її сторінках на те, що у Шепетівці дуже складно здати порожні скляні пляшки з-під пива чи ситра. Збором порожньої тари (в обмін на гроші) займалися тільки магазини змішторгу. А от у закладах торгівлі комбінату громадського харчування, коопторгу, відділах робітничого постачання залізничників і лісівників від населення пляшки не приймали. Директор змішторгу товариш Борита пояснив редакції, що причинами зволікань на двох «підзвітних» йому пунктах по прийому склотари від населення бувають перебої з постачання цих пунктів порожніми ящиками для тари.

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.