8 жовтня 1907 року житель містечка Шепетівки, 70-річний власник плантацій цукрового буряка Адам Стомбровський у Києві напав на місцевого «олігарха», співвласника цукрозаводів і володаря численних об’єктів нерухомості 55-літнього Лева Ізраїлевича Бродського. Обставини цього «замаху на життя» у викладі газети «Кіевлянинъ» такі. Стомбровський увечері зустрів Бродського біля його контори (на вул. Олександрівській) і зажадав сплатити борг за оренду своїх бурякових плантацій, який нібито накопичився ще з 1903 року – 2325 «царських» рублів. На це сановитий кредитор «відповів лайкою» й вдарив шепетівчанина по голові тростиною. Почалася бійка, впродовж якої палиця-тростина Бродського повністю зламалася. На галас співробітників контори та перехожих до місця інциденту прибула поліція. Лев Бродський дав їй свідчення, пояснивши, що особи, котра на нього напала, не знає. Чим завершилася ця історія, газета не уточнила. 

15 жовтня 1913 року київський часопис «Рада» пообіцяв, що з наступного місяця почнеться рух на новозбудованому відрізку Подільської залізниці Шепетівка – Проскурів. Що ж до ділянки з Проскурова до Кам’янця-Подільського, то його введення у експлуатацію затримувалося до весни наступного року.

4 жовтня 1922 року всеукраїнська газета «Пролетарська правда» анонсувала відновлення руху пасажирського поїзда за маршрутом Київ – Коростень – Новоград-Волинський – Шепетівка. Цей потяг був щотижневим. Вирушав із Києва по середам, а назад повертався щосуботи. Причина «запуску» – покращення на «Південно-Західних дорогах» ситуації із забезпеченням паливом. Нагадаємо, що у ті часи ним переважно були дрова.

4 жовтня 1925 року «Радянська Волинь» шпетила Шепетівську цукроварню за те, що вона несвоєчасно розраховується із робітниками, які наймаються на «призаводські господарства» копати цукрові буряки. «По селах Судилківського району, на Шепетівщині, приходять хлопці та дівчата із заступами й працюють з ранку до ночі, не розгинаючи спини. Трудиться понад 400 людей по 40 копійок за день, на своїх харчах. Коли ж приходиться до виплати грошей – то відкладають «з четверга на п’ятницю». Й так досі багатьом не виплачено грошей. А роботи вимагають, як з вола», – гнівався на шпальті часопису дописувач «Свій».

14 жовтня того саме року офіціоз «Вісти ВУЦВК» інформував про рішення державної наради хлібозаготівельників. Учасники зборів погодилися знизити ціни, за якими збіжжя та борошно продавали «державно-кооперативним організаціям в порядку планового постачання міст». Також дали «добро» на збільшення плану постачання міст України в жовтні – з 2 млн 615 тис. пудів до 3 млн 065 тис. пудів. У публікації уточнювалося, що ця додаткова кількість хліба піде на постачання Шепетівки, Умані, Катеринослава, Одеси, Харкова та Києва. В такий спосіб влада УСРР прагнула «збити» ріст цін на хліб, який спостерігався на базарах міст і містечок та у тамтешніх недержавних «торгових точках».  

У першій половині жовтня 1930 року на залізничну станцію Шепетівка прибула група колгоспників для подальшого транспортування на Донбас, до станції Гришине (нині – село у Покровському районі Донецької області). Але представник місцевого відділу праці «забув» їх зустріти. Відтак, колгоспники за розпорядженням Шепетівської біржі праці попрямували до Бердичева. Але звідти їх відправили назад у Шепетівку. Після цього колгоспники роз’їхалися по своїх домівках.

1 жовтня 1969 року газета «Шлях Жовтня» вітала шепетівчан Миколу Микитовича та Домну Василівну Музів із золотим весіллям – 50-річним ювілеєм з дня одруження. Ці урочистості відвідала журналістка газети Лілія Сахнюк. «За весільним столом сучасні і старовинні пісні чути. Одинадцятеро дітей виховали батьки, спрямували їх у правильне життєве русло», – написала вона у репортажі.

8 жовтня 1977 року Олександр Царик на шпальтах міськрайонки нагадав про загибель восени 1943-го неподалік села Білополя, на Шепетівщині, у вербовецькому лісі фронтового кінооператора Бориса Вакара. Він загинув із партизанським розвідником Я. Давидовичем і вербівчанином Нечипором Могулкою, коли намагалися вночі перейти до грицівського лісу. Борис Вакар – оператор документального фільму «Сталінградська битва». Численними фігурантами його зйомок були радянські партизани.

5 жовтня 1985 року, з нагоди Дня вчителя, кореспондент «Шляхом Жовтня» поцікавився у відмінниці народної освіти УРСР, вчительки-методистки Судилківської середньої школи Ольги Соколюк, що вона думає про запровадження у школах нового предмету – вивчення основ інформатики і обчислювальної техніки. «Майбутнє – за електронною обчислювальною технікою, комп’ютерами. Мені доводиться викладати цей предмет. Стаю свідком величезного зацікавлення старшокласників ним», – прокоментувала вона.

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.

Фото ілюстративне.