17 лютого 1901 року дописувач київської газети «Киевлянінъ» зі Заславського повіту Волинської губернії (до якого входило містечко Шепетівка) привертав увагу до глибокого урвища на поштовій дорозі неподалік Заслава. Чимало подорожувальників тут не раз злітали на возах, ламали кістки, калічили коней. Так тривало доти, доки на вказаному відрізку шляху в аварію не втрапив предводитель дворянства Заславщини. Його фаетон розбився на дрібні галузки. Сам предводитель уник небезпеки, зіскочивши з фаетону біля прірви. Далі добрався пішки у Заслав. Незабаром місцева влада облаштувала біля небезпечного місця загорожу.
17 лютого 1958 року «Шлях Жовтня» оприлюднив, чим завершився народний суд другої дільниці Шепетівського району над жінкою, котра підробляла домашньою робітницею, наймаючись до поважних громадян міста. Типовий її «почерк» був такий: влаштовувалася у найми до власників квартир, але вже з перших днів праці забирала невеликі цінні речі й зникала. Суд встановив, що упродовж лише 1957 року жіночка в такий спосіб «обчистила» 7 помешкань. Відтак, народні засідателі довго не думали – «впаяли» підсудній десять років позбавлення волі.
27 лютого 1960 року читачі міськрайонки дізналися про переполох, який зчинив на райцентрівській вул. ІІІ Інтернаціоналу (нині вул. Старокостянтинівське шосе) дикий козел. На високій швидкості, перестрибуючи через загорожі й інші перепони, він подолав цю вулицю, а затим «зупинився» на даху майстерні двометрової висоти. Диспетчер автобази № 27 товариш Яроменко помітив лісового «гостя» й вибіг, аби його спіймати. Налякавшись, козел «посковзнувся» і впав із даху додолу. Цієї миті диспетчер схопив тварину через спину за передні ноги. Далі козла вивезли у лісгосп. Тамтешні працівники розповіли, що тварина має поранення й «завітала» до Шепетівки з переляку, шукаючи захист від бракон’єра. Наступного дня козел загадково загинув.
27 лютого 1963 року наша газета (доволі традиційно, як для останнього місяця зими) писала про падіння продуктивності кіз, десятки яких утримували колгоспи Дубіївки, Рилівки та Судилкова. Після розгляду різних версій причин цього явища автор замітки сформулював заклик: «Товариші доярки! Давайте ж працювати так, щоб з кожним днем зростали надої молока».
21 лютого 1973 року міськрайонний часопис розхвалював шепетівських стоматологів, котрі працювали у «великій стоматологічній поліклініці». Цей заклад по вулиці, яка тепер зветься Героїв Небесної сотні, лише нещодавно відкрився, тож представники газети із задоволенням його «проінспектували». Їх втішили тамтешні лікувальне та дитяче відділення, хірургічний і зубопротезний кабінети. Слова подяки за роботу адресували лікарці З. Захожій, техніку К. Яворському, медсестрі Л. Кобилянській. Здібними автори назвали молодих техніків Н. Балюк, К. Калініну. На той час завідував поліклінікою Єфрем Гончаров – медик із 25-річним досвідом праці у стоматологічній справі Шепетівки.
27 лютого 1992 року «Шепетівський вісник» повідомляв про «бунт» клієнтів магазину «Шепетівська свіжина» (розташовувався у домі по проспекті Миру, що за одну зупинку від залізничного вокзалу). Оскільки місцевий м’ясокомбінат продавав там продукцію власного виготовлення з мінімальною націнкою, вона користувалася шаленим попитом. За ковбасами й субпродуктами у магазині стояли черги. Проте у лютому підприємство так підвищило ціни, що це викликало занепокоєння серед покупців. У чергах люди, зокрема, вигукували, що кіло вареної ковбаси коштує як 20 цеглин, а саме понад 800 тодішніх купоно-карбованців. Довелося речнику м’ясокомбінату роз’яснювати на сторінках газети, що на ціну впливають усілякі фактори, як то собівартість, витрати на пальне, електроенергію, холод, необхідність виплачувати зарплату працівникам, податок на додану вартість й торгова надбавка. До речі, остання у «Шепетівській свіжині» становила лише 10 відсотків.
18 лютого 1995 року в колективному листі, якого надрукувала наша газета, підписанти, а саме жителі району цукрокомбінату, запропонували невідомим «припинити акти вандалізму, знущання над пам’ятником В. Леніну» в місті. «Протягом останніх декількох років невідомі особи під покровом темної ночі обливають його брудом, фарбою, що не змивається, руйнують, будучи впевненими, що ніхто їх не зупинить, не присіче це злочинне свавілля», – йшлося у зверненні.
17 лютого 1996 року «Шепетівський вісник» інформував, що клієнти райелектромереж заборгували підприємству за використану електроенергію 30 мільярдів 369 мільйонів купоно-карбованців. При цьому, зазначив автор статті, ця велетенська сума припадала лише на колективні сільськогосподарські підприємства й селянські спілки району, серед яких: «Світанок», «Перемога», «Поділля», ім. Шевченка, ім. Лесі Українки, ім. Калініна, «Нива», «Колос», «Мир», «Хлібороб», Мрія», «Коськівське». «Шаленість» згаданої суми насамперед пояснюється галопуючою інфляцією, які в ті часи переживали українці. Господарники просто не встигали за підняттями різноманітних тарифів, а ще бракувало «живої копійки» (замість оплати товарів і послуг живими грішми панував бартер).
28 лютого 2008 року наша газета видала репортаж із черг вкладників до ощадкас Шепетівки. Претендентам на «компенсаційні кошти» за вклади в Ощадбанку колишнього СРСР, які були розміщені до 1992 року, банкіри незалежної України відкривали рахунки, проте люди, особливо з сіл, масово подалися в ощадкаси, аби «на власні очі» у цьому впевнитися. Виникли стихійні черги. Люди в них записувалися до банківських операціоністів на кілька днів наперед, а потім пильнували, щоб не пропустити своєї черги.
Володимир КОВАЛЬЧУК.