23 лютого 1923 року на далекому російському півострові Камчатка розстріляли уродженця містечка Шепетівки Хрисанфа Платоновича Бірича. На початку ХХ століття цей наш земляк, котрого російська влада у 1880-х заслала на Далекий Схід (бо цікавився ідеями народовольців), зажив слави одного з найбільших торгівців червоною рибою в світі. Був мільйонером, на його підприємстві працювало до тисячі людей. На початку 1920-х підтримував виступи проти більшовиків, за що був заарештований, засуджений до вищої міри покарання та розстріляний ревтрибуналом. Про Хрисанфа Бірича писали відомі письменники Антон Чехов і Валентин Пікуль.

23 лютого 1930 року Шепетівський окружний відділ Головного політичного управління повідомив своє керівництво про антирадянське заворушення жителів 13-ти сіл округи. Люди вимагали від радянської влади ліквідувати колгоспи, а також повернути усуспільнені знаряддя праці та посівний матеріал. Вчинялися спроби роззброєння міліції, захоплення інвентаря та насіннєвого зерна.

23 лютого 1944 року біля села Милятин (нині Острозький район Рівненщини) кортеж із чотирьох автомашин, в одній із яких прямував з наради у штабі 13-ї армії у розташування 60-ї армії 1-го Українського фронту командувач радянськими військами цього фронту Микола Ватутін, випадково потрапив під обстріл боївки ОУН. Від наслідків поранення Микола Федорович помер 15 квітня. За спогадами жительки села Судилкова Ганни Панасюк (2010-го їй було 83 роки), Ватутін у лютому 1944-го, коли тривало звільнення Шепетівщини від нацистів, таємно проживав у її хаті.

17 лютого 1960 року помер Іван Козлов. Цей чоловік родом із Уралу впродовж 1947 – 1953 років керував містом Шепетівкою (обіймав посади секретаря міськкому Компартії України, після об’єднання міськкому та райкому – секретаря райкому КПУ, затим – голови міськвиконкому).

18 лютого 1976 року кореспондент «Шляхом Жовтня» Олександр Царик зафіксував, що близько двохсот любителів ковзання щодня відпочиває на шепетівському стадіоні «Локомотив». До речі, там також діяв пункт прокату зі сімдесятьма парами ковзанів.

27 лютого 1968 року газета «Шляхом Жовтня» розповіла про відкриття у Шепетівці великої ошатної новобудови загальною площею 4279 квадратних метрів – Будинку культури. Своїх рук до його спорудження доклали працівники 62-х підприємств і організацій міста. Як зазначалося в кореспонденції, Будинок культури звели на місці будинку, який в січні 1942 року зруйнували нацистські загарбники.

25 лютого 1977 року Іван Скляров, котрий продовжує дописувати до «Шепетівського вісника» донині, в статті «Подорож у юність» розповів про двох залізничниць нашого міста, котрі у 1930-х працювали на паровозах. Олена Галицька та Зінаїда Коколова трудилися помічницями машиністів, котрі водили пасажирські поїзди з Шепетівки до Новограда-Волинського та у інших напрямках.

21 лютого 2007 року в нашій газеті вийшов резонансний матеріал «Шепетівське бездоріжжя» про катастрофічний стан багатьох міських доріг. Усі «рекорди» побив тодішній стан дорожнього покриття вулиці Залізничної, яку водії намагалися обминати десятою дорогою. Один перевізник навіть заміряв глибину найбільшої тамтешньої вибоїни – 40 сантиметрів!

Підготував Володимир КОВАЛЬЧУК.